П'ятниця, 26 травня 2017 16:03

Трагедія, що триває

Мені було важко і боляче дивитися «Чужу молитву». Трагедія кримських татар продовжується. На зміну Йосипу Сталіну в Крим прийшов Володимир Путін

В ту страшну ніч мої батьки, фронтові лікарі, були зі своїм польовим госпіталем в Бахчисараї. Вранці вони прокинулися від незвичного галасу. Вийшовши з будинку на вулицю, почули голосне ревіння численних тварин. Незабаром все прояснилося: ревіла недоєна худоба на подвір'ях, де ще вчора жили кримські татари. Їхні будинки вже були порожніми. У Бахчисараї залишилася лише одна кримська татарка, дівчинка, що ночувала у своєї шкільної подруги-слов'янки. Вивезені були всі, старі, жінки, діти, навіть солдати і офіцери, що  повернулися після поранення на фронті з медалями і орденами. Всі, включно з місцевими комуністичними апаратниками.

Мені було 10 чи 11 років, коли батько вперше розповів цю скорботну історію. Потім він не раз повертався до цього свого спогаду. Він, член комуністичної партії, боявся і ненавидів радянську владу. Боявся настільки, що навіть після мого арешту і засудження не вийшов з партії.

Я згадав все це під час презентації фільму «Чужа молитва». Моторошний фільм про нашу моторошну радянську історію. Де вбивали всі, і нацисти, і комуністи. Тонкий, пронизаний болем фільм про трагедії Депортації і Голокосту. Не приховую, мені було важко дивитися, дуже важко. Виявилося, я давно відвик від такого душевного болю. Знаючи все, знаючи часову дистанцію між епохою Сталіна-Гітлера і сьогоднішнім днем, я згадав, тим не менш, багато. Недоглянутий, безпам’ятний Бабин Яр, де в кінці вересня сотні киян мовчки клали квіти під тиском контролю напружених облич десятків кадебістів і міліціонерів. Де неподалік, в сирецьких дворах, стояли машини, готові до прийому неблагонадійних.

Моторошний фільм про нашу моторошну радянську історію

Я згадав Зампіру Асланову і двох інших кримськотатарських активістів, що буденно, спокійно розповідали мені в Києві про загиблих у вагонах жертв жорстокої депортації. І про те, що в 1972 році радянські слідство і суд поставили мені в провину, серед іншого, антирадянський наклеп про депортацію кримських татар в Середню Азію, що нібито мала місце.

Так, мої молоді сучасники, тоді це називалося антирадянською агітацією і пропагандою. Тоді, в 70-ті минулого століття, тільки з радіопередач «з-за бугра» можна було дізнатися про марні спроби кримськотатарських сміливців повернутися на батьківщину предків. Про захисників обмовленого народу письменника Олексія Євграфовича Костеріні, генерала Петра Григоровича Григоренка, академіка Андрія Дмитровича Сахарова...

Часи змінилися. Народ-вигнанець отримав право повернутися додому. До могил предків, до звичайного людського життя в їх, кримських татар, Криму. Де їх далеко не всі нові місцеві жителі слов'яни зустрічали доброзичливо. Поступово побоювання зникли, кримські татари – мирний, роботящий народ.

Знаю, чому мені було важко і боляче дивитися «Чужу молитву». Трагедія кримських татар продовжується. На зміну Йосипу Сталіну в Крим прийшов Володимир Путін.

 

Семен Глузман

Опубліковано в Суспільство
Понеділок, 16 травня 2016 13:30

За два роки до Джамали

За два роки до перемоги Джамали почалась окупація Криму.

Найпершими вимушені були їхати кримські татари. Адже після їх протесту біля стін ВР АРК вони розуміли що чекає найактивніших і найзатятіших проукраїнськи налаштованих кримчан. Я пам'ятаю як ми зустрічали перші сім'ї у нас на Вінниччині: маленька легковушка, якої як з чарівної скриньки виходили і виходили принишклі дітки, як цвяшки, і змучені батьки з однією сумкою на усіх. Усім, що встигли взяти. Протягом кількох тижнів сім'ї усе прибували і прибували, а ми як волонтери уже не справлялись з таким великим потоком біженців. І тоді разом з місцевою владою було прийняте рішення: розселити сім'ї кримських татар в дитячому таборі. Коли уже катастрофічно не вистачало коштів, ми дізнались що у Вінницю приїджає тоді ще кандидат у президенти Петро Порошенко і привозить з собою (так знаково) Джамалу. Ми написали здоровезного шестиметрового плаката і прориваючись повз охорону стали з ним просто під сценою під час виступу Джамали і Порошенка. На плакаті було написане прохання про допомогу 450 біженцям з Криму - кримським татарам.

 

Після концерту нам організували п'ятихвилинну зустріч з Порошенком. Уся розмова зводилась до одного: "Питань немає. Ось моя візитка. Перетелефонуйте, і допоможу і з харчуванням і з грошима". Ми телефонували і не раз і навіть на той вказаний у візитці номер факсу скидали офіційні листи-прохання. Ми були настирвилими і навіть нав'язливими. Та ні на один телефонний дзвінок, ні на наші звернення ми не отримали жодної відповіді.

З кримськими татарами зрештою склалось все добре: жителі Вінницької області - прості люди та бізнесмени зібрали кошти, якими розрахувались за харчування та проживання у дитячому таборі.

Почалась війна. Мої кримські друзі спакували речі і поїхали на війну добровольцями. Так був створений невеличкий підрозділ, який назвали батальйоном "Крим" під керуванням архітектора за освітою Іси Акаєва. Підрозділ був добровольчим, тому уже традиційно усе забезпечення лягло на плечі волонтерів. Одяг, їжа, спец.спорядження, автомобілі з усього переліку держава не допомогла ні на копійку. Потім була оборона Савур-Могили і мої чи нещотижневі звернення до президента з проханням нагородити добровольців, серед яких були і поранені і загиблі. У мене для величезної кількості відписок навіть є окрема папка. Результат? Подання, підписані і ГШ і командирами інших підрозділів так і припадають пилюкою в кабінетах апарату президента.

 

Я вже не буду розповідати про майже річні оббивання порогів Ісою Акаєвим з проханням створити окремий підрозділ з кримських татар, які воювали і які готові були долучитись. Такий очікуваний батальйон "Крим". Президентське рішення так і не було прийняте. Як сказали по секрету у владних кабінетах: немає політичної волі президента.

Я вже мовчу про відсутність будь-яких соціальних програм від держави щодо підтримки кримських татар-переселенців над якими зараз на території окупованого Криму здійснюється реальний геноцид.

Тепер Джамала, перемога, відома пісня. Наступного року ми будемо у Києві приймати Євробачення. Але кримські татари? Що буде зроблено для кримських татар? Що буде після Джамали?

До президента більше не звертаюсь. За два роки окупації Криму російськими найманцями його справи а вірніше їх відсутність набагато крсномовніші за десять запальних постів пана Порошенка у ФБ і твіттері. На жаль, після Джамали... буде тільки євробачення, яке, напевно, аж ніяк не покращить життя кримських татар, які вдруге за сімдесят років стали вигнанцями зі своєї рідної землі.

 

І ще кримські татари-добровольці, які приїхали з росії і воювали на стороні України, були заарештовані за порушення візового режиму і тепер кримські татари - українці зайняті судовою тяганиною, з метою звільнити своїх побратимів, які приїхали допомагати воювати у надії звільнити Крим. Про який наш президент тепер говорить тільки у контексті перемоги кримчанки - автору пісні на черговому євробаченні...

 

То що буде після Джамали?

 

Опубліковано в Суспільство

Додаткова інформація