Історія українських реформ ще не закінчена. І щоб зрозуміти перспективи країни, варто пригадати, якою вона була ще три роки тому

На Заході багато хто готовий списати Україну з рахунків. Помилково вважаючи, що реформи призупинилися, корупція поширюється все більше, а країна перебуває у стані війни. Але реформи в Україні не завершилися.

Щоб зрозуміти перспективи України, потрібно зрозуміти ситуацію, в якій країна була в 2014 році, коли почалося реформування. Два десятиліття корумпованої та беззаконної олігархічної системи тягнули державу назад, так само як і спадщина сімдесяти років деструктивного комуністичного режиму. Додайте до цього анексію Криму, торгову війну, ініційовану Росією, і військовий конфлікт на сході, активно розпалюваний Росією. Вимальовується картина країни, яка зіткнулася з серйозними перешкодами.

Але Україна вистояла і подолала ці бар'єри. Після зниження ВВП на 17%, в 2014-2015 роках, економіка зросла на 2,3% в минулому році. Показник перевищив очікування експертів. Навіть МВФ прогнозував лише 1,5% зростання ВВП на 2016 рік.

Найбільші досягнення держави в області реформ відбулися в областях макроекономічної стабілізації, чищення банківського сектора і, всупереч поширеній думці, боротьби з корупцією.

В умовах макроекономічної стабілізації різко скоротився дефіцит державних фінансів – з 10,5% ВВП в 2014 році до 2,2% у 2016 році. Частка державних витрат у ВВП знизилася з більш ніж 50% ВВП в 2014 році до 40,6% у 2016 році. Курс валюти стабілізувався після зміни валютного режиму з фіксованого на плаваючий обмінний курс. Крім того, стабілізувалася інфляція.

Україна 

Багато українських банків були раніше просто банкоматами для своїх власників, залучали депозити, а потім розподіляли їх в якості кредитів між позичальниками, які в підсумку нічого не повертали. А держава повинна покривати збитки за рахунок платників податків. Сьогодні введені суворі правила нагляду: майже половина з 180 банків країни закрита, інші змушені збільшити статутний капітал. Приватбанк – найбільший банк країни – був націоналізований після нездатності збільшити капіталізацію.

Очищення банківської системи стало одним з найбільш важливих антикорупційних заходів, реалізованих на даний момент. Корупція, як і раніше є великою проблемою, але поліпшення, що відбулися останнім часом – не малі і далися не дуже й легко.

Найбільшим джерелом корупції залишалися субсидовані ціни на енергоносії, що дозволяли олігархам купувати дешеву енергію і продавати її за нерегульованими цінами підприємствам або на експорт, заробляючи на цьому мільярди. Ця схема обходилася державі приблизно 10% ВВП в рік. 1 травня 2016 року субсидії з тарифами на електроенергію для домашніх господарств були анульовані – на рік раніше, ніж було передбачено програмою МВФ.

Крім того, за останні три роки Україна скасувала понад 3 000 нормативних актів, що були основою корупції і тиску на бізнес. Кількість дозвільних документів скорочено на 40%, ліцензійних документів – на 46%, а обов'язкових сертифікатів – на 90%.

Третє основне джерело корупції – державні закупівлі. Починаючи з 1 серпня 2016 року, всі державні установи України повинні використовувати електронну аукціонну систему ProZorro. ProZorro робить закупівлі повністю прозорими і мінімізує простір для корупції. У минулому році система отримала престижну нагороду World Purchasing Awards.

Справи йдуть до ладу і в сфері правосуддя. Почали діяти нові антикорупційні агентства, підтримувані західними країнами. Зокрема, Національне антикорупційне бюро виявилося досить ефективним, щоб ініціювати перші в країні випадки звинувачення чиновників вищого рівня. Всі державні службовці та посадові особи зобов'язані вказувати своє майно і доходи в електронних деклараціях. У 2016 році була започаткована масштабна і амбітна судова реформа.

Але історія українських реформ ще не закінчена, і багато інших сфер, як і раніше, вимагають уваги. В Україні понад 3 000 державних підприємств, а у сфері приватизації, як і раніше спостерігається незначний прогрес. Лібералізація ринку землі була відкладена. Це означає, що семи мільйонам приватних власників 28 млн гектарів землі заборонено продавати свої ділянки протягом більш ніж 15 років, а макроекономічна стабільність, як і раніше досить крихка.

Як і скрізь, реформи в Україні – скоріше політичне, а не технічне питання. На щастя, в Україні було кілька адміністрацій, орієнтованих на реформи. У перші два роки після Евромайдану реформи просувалися урядом прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. Мова йде як про прем'єра, так і про його міністрів фінансів та економіки іноземного походження (Наталія Яресько та Айварас Абромавічус) а також Валерії Гонтарєвої, голови Національного банку.

Після зміни Кабміну у квітні 2016 року прем'єр-міністр Володимир Гройсман та кілька його ключових міністрів стали головною рушійною силою реформ. У Гройсмана складне становище, але він демонструє сильні лідерські якості та навички спілкування, у нього є бачення, воля і сміливість провести необхідні реформи. На другому році прем'єрства він зверне увагу на деякі слабкі місця України, в тому числі реформи у сфері пенсійного забезпечення, охорони здоров'я та освіти.

Більш широка підтримка в парламенті стане ключем до успіху реформ в Україні, так само як і призначення реформаторів на дві ключові посади, які нещодавно стали вакантними: голови Національного банку і голови Фонду державного майна, органу, відповідального за приватизацію. На щастя, в Україні також є сильне громадянське суспільство, підтримка західних країн і пов'язаних із ними міжнародних фінансових інститутів.

Україна може це зробити. Ми зробили це в Словаччині, і Україна нічим не відрізняється.

 

Оригінал

Іван Міклош

Опубліковано в Політика

Навесні 2017 року Україна впритул підійшла до періоду, коли може початися реальне реформування системи охорони здоров’я.

Експерти схиляються до думки, що запропонований до обговорення законопроект – найбільш радикальний з усіх попередніх за 25 років незалежності України, а впровадження реформи може об’єднати коаліцію і стати вигідною "success story" для політиків різних фракцій перед наступними виборами.

10 березня на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я з’явилося повідомлення про оприлюднення проекту Закону України "Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів".  Міністерство пропонує усім долучитися до його обговорень, адже саме цей законопроект, в разі його прийняття Верховною Радою, торкнеться всіх без виключення українців, стверджують у МОЗ.

Ключовий реформаторський законопроект, пропонований командою Уляни Супрун, вже ухвалив Кабмін і погодили іноземні партнери. Зараз - справа тільки за депутатами Верховної Ради, які мають проголосувати за нього до кінця весни.

Чим запропоновані відомством зміни відрізняються від попередніх і перед якими ризиками опиняється країна, якщо реформу знову "заморозять" – розбирався INSIDER.

Втрачаємо час

Вже кілька років поспіль в Україні можна спостерігати, як кожна нова команда МОЗу, що приходить на зміну попередній, пропонує нову, свою власну концепцію розвитку галузі. Команда Уляни Супрун є чи не першою, яка заявила, що триматиметься курсу, напрацьованого попередньою командою.

У 2014 році Стратегічна дорадча група експертів при МОЗ розробила стратегію побудови нової системи охорони здоров’я на період 2015-2025. Далі тодішній міністр Квіташвілі спробував перевести її у правове поле. Зокрема, вніс на розгляд до ВР пакет законопроектів, які б надали медичним закладам автономію. Але через конфлікт між профільним міністерством і профільним комітетом ці законопроекти так і не були ухвалені.

Суперечки, часті відправлення різних законопроектів на доопрацювання і популізм ряду політиків гальмували прийняття ключових рішень. Зараз маємо ситуацію, коли за майже три роки роботи нового парламенту кількість законів, які хоч якимось чином змінювали б систему управління чи фінансування медицини в Україні – дорівнює нулю.

"За міністра Квіташвілі ключові зміни саботували переважно Богомолець і Мусій. Вони відверто не хотіли погоджувати пропозиції саме ті, що йшли саме від Олександра (Квіташвілі – ред.). Бувало, доходило до абсурдного. Законопроекти прямо перед журналістськими камерами відправляли на доопрацювання, потім самі ж їх ніби-то доопрацьовували, а насправді – просто міняли місцями деякі пункти і потім казали, що змінили мало не все. Це виглядало комічно. Бо ж люди все бачать. Часу згаяно було багато", - розповідає INSIDER джерело у МОЗ.

фото прес-служби Верховної Ради

Після довгих очікувань і запиту суспільства, теперішній команді МОЗ вдалося розробити, публічно обговорити і затвердити рішенням Кабінету Міністрів концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я.

"На даний момент нарешті є ключовий реформаторський документ, який має змінити наступні речі: держава має відходити від принципу декларувати і обіцяти громадянам безкоштовну медичну допомогу до конкретного гарантованого пакету медичної допомоги, але який дійсно буде гарантуватись кожному громадянину. Другий момент – це впровадження системи, коли "гроші йдуть за пацієнтом". Тобто гроші лікарням на медичні послуги пацієнту будуть надходити саме туди, де працюватиме обраний вами лікар, - пояснює Олександр Ябчанка, менеджер "Реанімаційного Пакету Реформ".

Зараз декларації урядовців про те, що медицина є безкоштовною, вносять колосальний дисбаланс у відносинах між громадянами й медиками. Та, зрештою, із владою. До того ж, бюджетні кошти використовують нераціонально. Зараз людина платить за медичні послуги двічі: коли сплачує ПДВ та акцизів і також тоді, коли йде в лікарню. Це збираються радикально змінити: сплачуючи щороку єдину суму розміром у трохи більше 4 тис грн., пацієнт отримуватиме страхування на суму 100 000 грн.

"З’явиться безкоштовний пакет медичних послуг і ліків, які громадяни зможуть отримувати безкоштовно. Це в тому числі загальний аналіз крові, планові медичні огляди, і вакцинація", - коментує заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

фото з Facebook Супрун

Законопроект Про державні фінансові гарантії зараз на обговоренні, і от-от буде зареєстрований у Верховній Раді. Разом з тим, як повідомляє джерело INSIDER в МОЗ, у відомстві прекрасно розуміють усі можливі ризики неухвалення закону й будуть максимально сприяти тому, щоб за нього все-таки проголосували.

"Після цього м’яч вже буде на стороні законодавчої гілки влади. І зараз тільки від депутатів залежатиме, чи реформа розпочнеться вже цього року, або ж буде відкладена на невизначений термін. Такі вже особливості бюджетного планування, що якщо ці законопроекти встигнути ухвалити цієї весни, то тоді зміни принципів фінансування можуть втілюватися на первинній ланці медичної допомоги уже у 2017 році. Якщо ж не встигнути, то раніше ніж з 1 січня 2018 року зміни розпочати буде неможливо. А враховуючи те, що 2018 рік може стати передбиворчим роком, то є висока ймовірність, що влада знову відкладе медичну реформу на потім", - коментує Олександр Ябчанка.

Перезрілі зміни

За оцінками експертів, реформа медицини – чи не найочікуваніша з усіх реформ в Україні. Страхова медицина – невід’ємна складова такої реформи.  Згідно даних соціологічної групи "Рейтинг", впровадження обов’язкового медичного страхування підтримують 46% опитаних українців.

На думку громадян, саме медичне страхування і відшкодування реальних затрат на медичні послуги допомогло б покращити стан медицини в нашій країні. Характерно, що зараз добровільне медичне страхування мають щонайбільше 6% українців, стверджують результати опитування "Рейтингу".

"Зараз інвестиції в оновлення основних фондів і впровадження інновацій – мізерні. Питання про введення добровільного і обов’язкового медичного страхування стане обов’язково, бо інакше просто не може бути. Це єдиний для нас шлях. Що пізніше будуть прийняті радикальні зміни, тим важче буде перелаштовуватися, - впевнений директор і засновник клініки репродуктивної медицини "Надія" Валерій Зукін.

Перед тим як впроваджувати реформу, треба на державному рівні прийняти ряд законів, які перерозподілять фінансування в системі охорони здоров'я, інакше взагалі нічого не зміниться, коментує Дмитро Луфер, операційний директор компанії Into-Sana.

"Причому мова йде в більшій мірі не про збільшення фінансування, а саме про цілеспрямоване зміщення акцентів з фінансування безпосередньо лікарень на оплату медичних послуг за кожного пацієнта, який був ними обслужений.

За планом, спочатку реформа охорони здоров'я буде впроваджуватися не на всій території України, а лише в деяких регіонах, каже пан Дмитро.

"Це будуть так звані "пілотні проекти", де, по суті, буде тестуватися працездатність, переваги і недоліки нововведень. Які це будуть регіони, поки не афішується. Швидше за все, жителі цих пілотних регіонів перші зміни побачать вже в 2017 році, але наскільки вони стануть відчутні, буде залежати від фінансування, про яке я говорив на самому початку. Що стосується України в цілому, то це не раніше наступного року", - пояснює Луфер.

"Найбільш поширена фраза, яку чуємо під час поїздок у регіони – це те, що реформа не тільки назріла, а й вже давно перезріла.  Активісти готові писати листи і своїм мажоритарникам та навіть президенту про те, що реформа є невідкладною, і законопроект треба ухвалити от вже зараз", - додає Олександр Ябчанка.

За його словами, реформа системи охорони здоров’я може об’єднати коаліцію і стати тією самою "success story" політиків різних фракцій перед наступними виборами.

"У президента зараз не так багато є реальних реформ, якими він може дійсно похвалитися. Очевидно, що є групи, які активно будуть реформі заважати, але я маю надію, що ці групи не так близькі до президента.  Медична реформа у тих термінах, які декларує МОЗ, була б справді корисна для політиків, щоб показати результат у передвиборчий рік. Для цього зміни треба почати вже цього року. Я дуже сподіваюся на здоровий глузд наших народних обранців", - додає він.

Операція "реімбурсація"

З 1 квітня 2017 року в Україні має запрацювати програма реімбурсації – компенсації вартості ліків по аптеках. Уряд виділив на реалізацію цього процесу 500 млн грн.

Одночасно уряд вводить референтні ціни (середні по сусідніх країнах) на ліки, що входять у програму – на ліки від гіпертонії, цукрового діабету 2 типу та бронхіальної астми. Люди, які страждають цими захворюваннями, зможуть отримувати рецепти на потрібні їм препарати у лікуючого лікаря, а самі препарати зможуть отримувати безкоштовно в аптеках.

Реімбурсація має запрацювати не відразу, а поетапно, кажуть експерти. Але станом на 27 березня досі відсутній реєстр пацієнтів, і тому невідомо, кому скільки ліків потрібно, стверджує Ірина Сисоєнко, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.

"У кожному регіоні – різна кількість хворих як на діабет, так і на інші хвороби, на ліки проти яких пропонується ввести референтні ціни. І поки що невідомо, чи встигнуть створити цей реєстр до 1 квітня, - пояснює вона.

При всій правильності концепції референтного ціноутворення, вона не дасть належного ефекту без цілісної реформи системи охорони здоров’я, каже Олександр Ябчанка.

"Для того щоб реімбурсація була ефективною, аби кошти на медикаменти використовувалися ефективно, має запрацювати єдина електронна база пацієнтів. А вона зможе запрацювати лише тоді, коли почнуться ось самі ці зміни системного характеру, коли громадянин буде укладати з медиком, якого обирає сам. Медик вноситиме його у єдину базу пацієнтів, і тоді пацієнт буде отримувати ліки у тій кількості, яка йому потрібна, і отримувати їхз саме від свого лікаря первинки. Все це потрібно запускати в комплексі", - підсумовує Ябчанка.

За словами експертів, зараз Україна стоїть на порозі реального ринку медичних послуг. Питання тільки у тому, коли саме почнуться ці зміни. Якщо до травня 2017 року ВР проголосує за законопроект "Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів" та законопроект щодо автономізації закладів охорони здоров’я, цей процес почнеться вже цього року.

Катерина Гончарова, журналіст Styler-РБК, для INSIDER

Опубліковано в Суспільство

Початок нового року ознаменувався гучним скандалом між відомим кардіохірургом, директором Інституту Серця Борисом Тодуровим та Міністерством охорони здоровя.

Після словесної перепалки під фотографією в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, Тодуров опублікував розгорнутий пост на своїй сторінці у Facebook звинувативши команду МОЗ у смертях тисячі українців через погану роботу нової команди.

Звинувачення Бориса Тодурова були наступними:

– МОЗ не провів закупівлі по програмі серцево-судинних захворюваннях на 364 мільйони гривень;

– заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський заблокував роботу Інституту Серця і не підписав жодного офіційного документу за останні 4 місяці;

– Лінчевський четвертий місяць відмовляє у відкритті філії у Донецькій та Луганській областях, "де населення залишилось без кардіохірургічної допомоги";

– Лінчевський відмовив "Інституту серця" у державній підтримці програми "штучне серце", тоді як пересадка хворим пацієнтам фігурує у новорічному привітанні президента як одне з досягнень України у 2016 році;

– члени нової команди МОЗ відгородились від спеціалістів новою охороною і просто фізично не пускають у будівлю міністерства.

 

МОЗ відповів на них так: 

 

За напрямком "серцево-судинні захворювання" буде закуплено медичних засобів на 357,2 млн грн. І цього року всі закупівлі вперше здійснюватимуться через міжнародну організацію Crown Agents, а не МОЗом. Оголошено всі 6 тендерів.

- Ніхто запити Бориса Тодурова і роботу Інституту не блокував – відповіді на всі офіційні листи були підписані.

Лікарні для підвищення доступності кардіохірургічної допомоги мають відкривати обласні державні адміністрації, а не Інститут серця. 

Поки тривали ці онлайн-баталії, адвокат Євгенія Закревська виявила, що Інститут Серця закуповував препарати по цінах, вдвічі вищих, аніж в аптеках. При цьому, Інститут Серця розбив партію на допорогові суми, щоб не оголошувати тендер.

Згодом журналісти виявили, що лікарі мають 700-метрові палаци та гектари землі. І не завжди вони такі Робін Гуди, які роками за копійчані зарплати рятують людей.

Хоча, звісно є й такі. 

17 січня кілька головних лікарів вийшли на прес-конференцію "Катастрофа у вітчизняній медицині. Хто винен?", звинувачуючи нову команду МОЗу в колапсі у вітчизняній медицині та провалі закупівель ліків, зокрема через міжнародні організації.

От тільки, якщо детальніше придивитися до спікерів та основних опонентів реформ закупівель та ініціатив, розпочатих новою командою міністерства, – усе стає на своє місця і пазл складається.

Більшість людей, які сьогодні критикують реформи, – це люди, які роками, працюючи на керівних посадах, підтримували існуючу систему.

17 січня кілька головних лікарів вийшли на прес-конференцію з гучною назвою "Катастрофа у вітчизняній медицині. Хто винен?". Для збільшення натисніть на світлину

КЛІНІКИ

Інститут серця змінив форму власності за часів Раїси Богатирьової, коли комунальну власність Києва "Центр серця", як тоді називався Інститут, було передано у власність державну, до МОЗу, за що КМДА було обіцяно з бюджету 600 мільйонів гривень.

Перепідпорядкування Інституту серця здійснювалося, як було задекларовано, з метою збільшення фінансування закладу, і не стало на заваді збереженню старих зв'язків зі сторонніми організаціями.

Так, компанія "Альфа Медика", приватна реабілітаційна клініка, вже багато років орендує приміщення в Інституті. Її спеціалізація – надання послуг з реабілітації хворих.

Ці послуги закуповуються, в тому числі, державними та комунальними лікарнями в регіонах – наприклад, кардіологічним відділеням Сєвєродонецької лікарні (комунальне підприємство), на базі якого Тодуров планував відкриття філіалу Інституту серця.

У компанії "Альфа Медика" однакова з Інститутом серця адреса. Для переходу до витягу натисніть на світлину

Свого часу на сайті Інституту навіть з'явилось повідомлення про це, разом з фотографією Тодурова, що перерізає стрічку. Втім, офіційного відкриття так і не відбулося, тож новину довелося швидко прибирати.

А Тодуров пояснив, що йшлося про відкриття ангіографічного відділення в кардіолікарні міста.

Ще одна компанія з такою ж назвою і тим самим власником Герасимчуком Ігорем Петровичем – тільки пишеться через дефіс: "Альфа-медика" – теж продає послуги з короноангіографії та стентування. Їх закуповує Сумське кардіологічне відділення.

 Компанія клон "Альфа-Медика". Для переходу до витягу натисніть на світлину


Усі закупівлі – і Сєвєродонецького, і Сумського відділень – відбуваються поза системою "Прозорро". Вони оформлені як допорогові (до 200 тисяч гривень), через договірну процедуру напряму в одного постачальника.

При цьому послуги приватної клініки продаються значно дорожче. Так, наприклад, МОЗ закуповуєпослуги стентування по 10-17 тисяч гривень за штуку, в той час як "Альфа Медика" бере за послугу 49 тисяч.

Співвласниками компанії-клону "Альфа-Медика", крім Герасимчука Ігоря Петровича, є Берко Юрій Антонович.

Берко має спільний бізнес з дружиною народного депутата Андрія Деркача Оксаною Тереховою  компанія ТОВ "Валентин плюс", разом з іншим помічником Деркача Ковальчуком Д.В.

До речі, в декларації Деркача немає жодної згадки про цю підприємницьку діяльність успішної дружини.

Сам же Андрій Деркач, колишній "регіонал", чий батько керував СБУ за часів Леоніда Кучми, входить до наглядової ради благодійного фонду "Серце на долоні" – фонду, яким зараз офіційно володіють зять та дочка Тодурова.

Перед призначенням в.о. міністра Уляни Супрун саме Деркач лобіював Бориса Тодурова на крісло очільника МОЗу.

Андрій Деркач, колишній "регіонал", входить до наглядової ради благодійного фонду "Серце на долоні". Для збільшення натисніть на скрін


СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД ТОДУРОВА

За документами, що є у відкритому доступі, члени родини Тодурова – досить успішні медичні бізнесмени.

Так, землю у місті Бориспіль, якою володіють Тодурови, донька відомого лікаря  Тодурова (Іванюк) Наталя Борисівна у 2009 році отримувала разом зі Святенко Марією Микитівною та Василенко Людмилою Родіонівною.

Остання є співзасновником ТОВ "Укрмедексперт", яке у тендерній документації подало інформацію про постачання медичного обладнання для БФ "Серце на долоні".

Земля у місті Бориспіль, якою володіють Тодурови. Для переходу до витягу натисніть на світлину


Ще одна компанія, ТОВ "Профі Ко" була зареєстрована зятем Тодурова – Анатолієм Іванюкомякий є співзасновником фонду "Серце на долоні". Пізніше ім'я зятя прибрали, зробивши засновником директора компанії Андрія Єфименка.

Ця компанія успішно вигравала тендери в Інституті серця, обійшовши учасника з двічі дешевшою пропозицією. Аргумент викидання конкурента з торгів – "пропозиція учасника містить інформацію, що не відповідає умовам документації конкурсних торгів".

Такий висновок надав комітет конкурсних торгів "Інституту серця" під керівництвом лікаря-кардіохірурга Шевченко Віктора Олександровича.

Шевченко має спільний бізнес з дружиною Бориса Тодурова – Тодуровою Оленою Вячеславівною. Вони є співвласниками ТОВ "Агапіт"  компанії, зареєстрованої на території ще однієї державної установи  Інституту Шалімова (вул. Героїв Севастополя, 30).

ЗАКУПІВЛІ ІНСТИТУТУ СЕРЦЯ

Одним з найбільших звинувачень кардіохірурга у бік команди Супрун є погане проведення закупівель ліків, зокрема – через міжнародні організації.

Адже все, що раніше закуповувалося МОЗом – ліки, вироби медичного призначення, у тому числі стенти, шовний матеріал – відтепер закуповуватиметься через міжнародні організації, без участі внутрішніх комітетів.

Деякі громадські активісти та журналісти вже писали про те, що Інститут серця закуповує препарати завищеним цінам в Україні, в обхід процедури "Прозорро".

Так, препарат "Цефопектам" Інститут серця закупив по 108 гривень, у той час як Інститут раку, також підпорядкований МОЗу, закупив той самий препарат по 62 гривні. На сайті постачальника ТОВ "Галафарм" вказана роздрібна ціна за цей препарат у 68 гривень.

І це не поодинокий випадок.

Так, в жовтні-2016 Інститут серця закупив розчини для ін'єкцій з діючою речовиною Меропенем в обхід "Прозорро" дорожче, ніж продає сам же постачальник.

Відповідно до документації угоду було укладено 6 жовтня. При цьому оголошення про закупівлю з'явилося на сайті тільки 7 жовтня. Ціна препарату – 637 гривень, хоча на сайті самого ж постачальника, ТОВ "Галафарм", вказано ціну у 577 гривень.

Для переходу до документу натисніть на світлину

Як пишуть журналісти-розслідувачі, компанії "Галафарм" та "Людмила-фарм" є головними постачальниками медичних препаратів для Інституту серця. Вони ж виграють і більшість тендерів через допорогові закупівлі.

За висновками журналістів "Нашу гроші" обидві компанії належать до орбіти однієї сім'ї – Людмили Миронової та її брата Костянтина Грошева.

За часів Януковича саме компанія "Людмила-фарм" була найбільшим переможцем тендерів в Міністерстві охорони здоров'я. У 2015 році СБУ відкрило кримінальне провадження за завищення цін цим дистрибютором.

Після запровадження міжнародних закупівель компанія почала жорстку критику такої реформи, а пізніше навіть вимагала для себе спеціальних умов оподаткування, поки ліки для онкохворих стояли на митниці.

Втім, в Інституті серця саме ці дистрибютори залишаються фаворитами поставок.

ОБРАЖЕНІ ПОЗАШТАТНИКИ

Ще один спікер на прес-конференції – головний дитячий онкогематолог МОЗ Світлана Донська. Саме вона була чи не головним опонентом міжнародних закупівель минулого року, адже сама довгий час займалася формуванням номенклатури (переліку ліків, які закуповуватимуться) в МОЗ.

У 2014-му будучи головним позаштатним спеціалістом МОЗ, Світлана Донська входила до номеклатурної групи, яка прописувала в тендерній документації вимогу про надання учасником інформації про позитивний досвід використання препарату в онкохворих дитячого віку не лише в США чи Європі, але й в Україні.

У компанії "Людмила-фарм" такі позитивні висновки були. За дивним збігом обставин – саме від Центру дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку Національної дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ", який очолювала пані Донська.

 Світлана Донська у 2014 році була головним позаштатним спеціалістом МОЗ
 

Ще одним спікером на прес-конференції виступив Віктор Сердюк, голова Всеукраїнської Ради Захисту та Безпеки Пацієнтів. 

Фотографії в мережі вказують на давнє знайомство пана Віктора з Оленою Мироновою, власницею "Людмили-Фарм".

Володимир Козявкін - колишній позаштатний спеціаліст МОЗ зі спеціальності "фізіотерапія". Його звільнення вилилося в скандал. Клініки Козявкіна з реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч широко відомі в Україні. На захист науковця стали народні депутати та екс-помічник Генерального прокурора Валерій Карпунцов.

При цьому клініки Козявкіна є приватними структурами, під які прописана національна програма – відправляти дітей на лікування потрібно саме до них, бо в цих клініках використовується метод Козявкіна.

Сам Козявкін, будучи позаштатним спеціалістом підписував розрахунки та обгрунтування закупівель, тобто сам фактично й спрямовував дітей на лікування до своєї клініки.

Відправляти дітей на лікування потрібно саме до Козявкіна. Для збільшення натисніть на скан
 Для збільшення натисніть на скан

Минулого року саме ТОВ "Міжнародна клініка відновного лікування" (належить Козявкіну та його дружині) та ТОВ "Інститут проблем медичної реабілітації" (належить його донькам Наталії та Ользі) отримали державні кошти за лікування дітей – 11 мільйонів 142 тисячі гривень.

Цікаво, що за кожну дитину держава платить Козявкіну роялті за патент на вправи. Цей роялті прописується в кошторис державної програми і складає приблизно 2,5 тисячі гривень за дитину.

За кожну дитину держава платить Козявкіну роялті  2500 грн  за патент на вправи. Для збільшення натисніть на скан

 

Олександра Устінова,член правління "Центру протидії корупції"

Опубліковано в Політика

У «Народному контролі» наголошують на необхідності осучаснення пенсій та перегляду системи нарахування субсидій.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав лідер «Народного контролю» Дмитро Добродомов.

«Питання осучаснення пенсій – вкрай важливе і нагальне. Мінсоцполітикианонсувало розробку відповідного законопроекту, але у ВРУ його і досі не побачили. Хоча затягувати з цим не можна, адже пенсії швидко знецінюються, а останнє осучаснення було у 2012 році. У результаті, пенсії за рівних умов по стажу та заробітку, але призначені в різні роки, можуть відрізнятися у 2-2,5 рази», – пише він.

За словами нардепа, попри розрекламовані Урядом субсидії, люди на місцях не можуть їх отримати.

«Ідеться про субсидію на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Попри слова Прем’єра Гройсмана, що система працює, люди (а це переважно мешканці сіл) ще з червня звертаються в управління соцзахисту, щоб почути,  що кошти виплатять лише тоді, коли надійдуть гроші з бюджету», – зазначає Добродомов.

Він повідомив, що вже скерував відповіді депутатські запити  Володимиру Гройсману.

Фото: ProZak.info

Опубліковано в Політика

Російський президент створив всі передумови для початку глобального зовнішньополітичного конфлікту, але зазнав три стратегічні поразки. Незважаючи на те, що в Росії розробили ідеологію "русского міра", почати світову війну на основі захисту цього принципу не вийшло. Про це повідомив політолог Андрій Піонтковський.

"Три великі зовнішньополітичні поразки. Четверта світова війна стратегічно програна. По-перше, найболючіше - поразка в Україні, гірша, ніж військова. Метафізична. Ідеологія "русского міра" була відкинута російським населенням України, яке залишилося в переважній своїй більшості вірним українській державі та її європейському вибору. Друге - провалився ядерний шантаж Кремля щодо Прибалтики. І нарешті, уявна перемога Путіна в Сирії, де він дійсно витирав ноги об американців і під приводом боротьби з тероризмом послідовно знищував і продовжує знищувати будь-яку опозицію Асада. Але ця так звана перемога обернулася клеймом військового злочинця", - заявив Піонтковський в блозі на ресурсі Радіо Свобода.

Експерт упевнений, що позиція Росії у всіх трьох напрямках безперспективна.

Опубліковано в Політика

Те, що відбувається в сфері охорони здоров’я, немає нічого спільного з реформами.

Про це заявив заступник голови Комітету  ВРУ з питань охорони здоров’я, депутат від «Народного контролю» Олег Мусій в ефірі «Подробиць тижня».

Він зазначив, що дії, які презентують, як реформи, насправді –  лише намагання «підігнати» під жалюгідний бюджет і так занедбану медицину.

«В Україні на даний момент реформи знищують народ, замість того, щоб рятувати. Установи охорони здоров’я повинні надавати адекватну медичну допомогти. Але немає інфраструктури, хорошого обладнання, присутній кадровий голод», – констатував Мусій.

Нардеп наголосив, що незадовільний стан медицини зумовлений неякісним управлінням в МОЗ та корупцією у медсфері.

«Дії ще Уряду Яценюка і дії нинішньої влади – знищення українського народу через неадекватну систему охорони здоров’я. Ми і досі не можемо призначити  особу відповідальну за цю сферу», – заявив він.

Мусій зауважив, що дорожня карта реформ у медицині напрацьована профільним Комітетом ВРУ ще півроку тому.

«Усі закони прописані, але голова Верховної Ради не виносить їх на розгляд. Депутатів позбавляють нашого конституційного права визначати першочергові законопроекти та призначати відповідальних людей у КМУ», – повідомив нардеп.

 

 

Опубліковано в Суспільство

Україна запровадила до виконання Стратегічний оборонний бюлетень (СОБ) як один з основних документів, в якому прописана чітка програма розвиту сектору оборони і безпеки країни. Прийняття цього документа ознаменоване низкою моментів. У понеділок з’явився відповідний Указ Президента Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016 року «Про Стратегічний оборонний бюлетень України».

Перше — на носі саміт НАТО у Варшаві, перед яким Україна отримала ясні месиджі до тісного співробітництва з НАТО і більш активної роботи щодо членства. Нагадаємо, що ще 2008 року Німеччина і Франція зірвали поступ України до ПДЧ.

Другий аспект — в Україні точиться війна, в якій наша країна зіштовхнулась з агресією сусідньої і потужної в мілітаристському плані державою. І не дивлячись на те, що РФ залучило широкий арсенал зухвалих, цинічних методів «гібридної війни», Україна впевнено тримає оборону. А це говорить про те, що і самому НАТО є чому повчитись у нас.

Третє — в Україні залишається досить широкий шар кадрових військових, для яких реформування означає перелом «хребта». Сталі корупційні схеми, клонування «генералів», бюрократія, старі окостенілі радянські підходи до оборони, тощо — це той букет хвороб, який досі вражає систему оборони і безпеки країни. І варто сказати, що НАТО вже досить явно вимагає від української влади і військової верхівки конкретних кроків. Грубо кажучи — нас тягнуть за вуха до стандартів НАТО.

Альянс в свою чергу зацікавлений в своїй присутності на східних теренах Європи. Представник Державного департаменту США Джошуа Бейкер нещодавно сказав, що «Україна — партнер, і в якомусь сенсі, навіть член НАТО». Безумовно, фраза перебільшена, але видає усвідомлення Заходом необхідності побудови на теренах східної Європи потужного щита. Можна сказати, що ці землі стали тим самим краєм перед прірвою за якою залишається загроза великої війни. Україна є буфером між агресивними планами Кремля і явно переляканою перед спектром загроз Європою — від мігрантів до терактів. Тому НАТО потрібна сильна в оборонному сенсі Україна і при цьому з ясним курсом. На жаль, нам прийдеться не лише впроваджувати в життя чіткі пункти згаданих документів, але й боротись з внутрішнім саботажем, який і призводить до розмитих позицій та плутаних заяв.

Iгор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони і безпеки:

— Стратегічний оборонний бюлетень є вкрай важливим документом. Виходячи зі стратегії національної безпеки, Воєнної доктрини України — СОБ є наступним документом стратегічно-виконавчого рівня, який безпосередньо розставляє по полицям основні стратегічні речі стосовно того, що треба конкретно робити. За ним необхідна державна програма реформування і розвитку ЗСУ, державна програма розвитку озброєння та інші більш деталізовані документи. 

В СОБ визначено досить чітко і розписано п’ять стратегічних цілей. В ньому немає загальних фраз і лозунгів. Це величезний плюс. Окрім того, визначені конкретні строки — 2020 рік. Тепер для того, щоб виконати цей документ треба дуже серйозно і напружено попрацювати. Обсяг завдань достатньо амбітний. Все це прив’язано до імплементації стандартів НАТО, зміни в системі управління за зразком Альянсу, зміни в системі логістики, перехід на нові підходи стосовно оперативних спроможностей. В пріоритетах питання побудови системи управління, щоб не було дубляжу гілок управління, а були чітко розподілені повноваження.

Після здійснення цієї серйозної перебудови практично вже не буде нічого радянського. Адже нині в існуючій системі оборони залишаються багато радянських підходів. Це буде зовсім інший спосіб існування Збройних сил, інший спосіб виконання завдань, інша система комунікацій, в тому числі і те, що стосується кадрового резерву. Це має бути системна перебудова, але яку ще треба буде здійснити. Документ все ж таки зазначає основну архітектуру, яку треба втілювати. 

Окрім того, цей документ вкрай важливий відносно тих меседжів, які пролунають на саміті НАТО у Варшаві. Це була серйозна робота з двох сторін. Над документом працювала велика кількість людей, в тому числі, експертів, радників. Він досить суттєво змінив свою суть порівняно з попередніми редакціями. Ця редакція важлива в акценті просування нашого війська і сил національної безпеки та оборони в співробітництві з Альянсом. І використання кращих оборонних моделей, які існують на Заході.

Звичайно існує і ризик того, що старі люди і старі принципи будуть гальмувати виконання цього документу. Все буде залежати від того, як буде працювати система на робочому рівні. Якщо конкретний виконавець не буде поділяти світоглядні позиції щодо розвитку ЗСУ, то вона буде або гальмувати, або навіть робити все навпаки. І це безумовно, повторюю, один з ризиків щодо реалізації програми. Треба ґрунтовно працювати над зміною структури виконавців і зміни їхньої ментальності. Необхідно виділяти людей прогресивних, з західною освітою, з відповідним світобаченням. Вони мають бути лідерами в цих процесах інтеграції до НАТО. Потрібно не лише змінювати зовнішнє обличчя за формальними заявами і звітами, але й змінити внутрішній зміст. Багато людей просто не розуміють, що таке стандарти НАТО. Для багатьох це лише популярний вислів, але не має усвідомлення що за ним стоїть. Стара ментальність буде стояти на заваді позитивним змінам. І що важливо, це те, що виконувати Стратегічний оборонний бюлетень має не лише одне Міністерство оборони. Йдеться про залучення всієї державної системи, зміну і розвиток її внутрішньої сутності.

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— Українська влада, за нашими оцінками, зробила приблизно половину того, що могла б зробити у сфері реформування в секторі оборони і безпеки. Перша частина — завжди документальна, тобто загальне бачення того, як треба будувати армію і взагалі сектор безпеки. І на цьому етапі у нас є серйозне просування вперед, яке пов’язане з тим, що основні документи загального формату затверджені — це Воєнна доктрина, Стратегія національної безпеки і нарешті Стратегічний оборонний бюлетень. Тепер дуже важливо, щоб на підставі цих документів були розроблені реалістичні програми. Йдеться про три величезні програми, нереалізація яких не дозволяє рухатись ані у створенні нового типу українського війська, ані у створенні системи забезпеченні війська новим озброєнням. Перша програма — це програма будівництва та розвитку ЗСУ до певного періоду. Друга — це державна цільова програма розвитку озброєнь. Третє — державна цільова програма розвитку оборонно-промислового комплексу. І тут важливо, щоб всі ці програми були реалістичні.

Якби наша влада була наполеглива і працювала над цими документами з першого дня, то ми б вже мали всі ці програми. Через те, що ми не маємо детальних програм, то й не можемо казати більш конкретно і рішуче як, коли і у який спосіб ми отримаємо професійну армію. Другий момент, досі влада не дотягнулась до реформування оборонної промисловості. Вже на слуху обговорення створення спеціального агентства з питань ОПК і космосу, або з питань ОПК і військово-технічного співробітництва. Навіть в п’ятницю, коли був затверджений на РНБО Стратегічний оборонний бюлетень, мало б розглядатись і це питання. Всі цього очікували, але чомусь це питання так і не було піднято. Існує певна нерішучість внаслідок невирішених кадрових питань. Хто буде керувати оборонною промисловістю? Тут виявились певні проблеми. Хоча я знаю від досить серйозних джерел, що перший віце-прем’єр міністр Кубів готовий таке агентство долучити у структуру виконавчої влади і зробити все, щоб воно працювало.

Безумовно, прийняття СОБ пов’язано із самітом НАТО, який відбудеться в липні. Цей саміт є одним із визначальних віх у відносинах України із Заходом на новітньому етапі. Меседжі були досить чіткі — якщо не буде кроків в реформуванні в тому числі в оборонному секторі, то відношення до України може змінитись в бік охолодження. А це означає, що ми ризикуємо повернутись на рівень 2008 року, коли Захід продовжував заохочувати Україну до реформ, але розчарувався в нас.

Є низка позитивних кроків, які ми мусимо назвати. Це перш за все створення Сил спеціальних операцій і початок роботи над можливостями України щодо завдання асиметричного удару. Другий момент — трохи змінена ситуація у системі державних закупівель та прийняття Закону, який ми називаємо «Прозорро». Це вдосконалить систему державних закупівель і знизить рівень корупції. Досягнута домовленість про допомогу НАТО у розбудові Військово-морських сил України і модернізації Державної прикордонної служби. Але те, що у нас досі не проголошено чіткого курсу на створення професійної армії і те, що у нас немає реформи оборонної промисловості, то все це переполовинює ті досягнення, про які хочеться говорити. Більше того, хочу сказати — якби не цей саміт НАТО, то ми б ще чекали певний час щодо прийняття Стратегічного оборонного бюлетеня і створення Сил спеціальних операцій. Західні партнери фактично стимулювали нас до більш активних кроків.

 

Опубліковано в Суспільство

Подією останніх днів стало призначення нового генерального прокурора. І ця подія знакова - в багатьох сенсах. Вона має багато аспектів, які варто було б обговорити чи хоча б осмислити. Так само до цієї події призвело і багато причин. Причому – і причин об’єктивних, і причин суб’єктивних.

Об’єктивні – це світова геополітична гра, це світова економічна кон’юнктура.

Суб’єктивні – це тиск і союзників і ворогів, це політична боротьба всередині України, це боротьба олігархічних кланів в Україні, це стагнація реформи державного апарату, частиною якого є прокуратура.

Політична спільнота всередині України розділилася на критиків і оборонців. Одні за призначення близького до Порошенка Юрія Луценка, інші різко проти. На реакцію з-за кордону почекаємо. Очевидно, що вона виходитиме з політичної доцільності, а не з трендів внутрішньої політичної конкуренції в Україні – тобто оцінка буде за результатами.

Однак давайте відійдемо від партійних чи особистісних преференцій і розглянемо інші аспекти цього призначення. Причому можемо розглядати його з різних позицій – і з позиції опонентів, і з позиції прихильників цього призначення.

Яку головну проблему має розв’язати це призначення?

Як на мене то головною метою є ведення «людини з сторони» в намертво замкнуте прокурорське середовище в ситуації його абсолютної корпоративності розглядається як єдиний спосіб розірвати забетоновану прокурорську кругову поруку.

Я написав – головною метою – якщо хтось не дочитує до кінця. А є і інші. Але вони – інші. Сподіваюся, що будучи втомленими 25 роками боротьби за хоч якийсь просвіток ви розрізняєте головне і інше.

Отож ні для кого вже не є таємницею, що саме такі корпорації, як прокурорська, на сьогодні і є головними ворогами Української держави. Вони є консолідованим, вмілим, перебуваючим «у законі» непорушним бастіоном опору будь-яким змінам у країні. Кожен з працівників прокуратури намертво вбудований у прокурорську оборонну стіну. Жоден камінь чи навіть камінець з неї вихопитись не зможе. Або буде виштовхнутий, як Сакварелідзе. Давид Сакварелідзе теж є чужинцем, тому система його виштовхує. Не тому, що він грузинського походження. Він чужий для системи, для корпорації. Дія таких корпоративних структур нагадує реакцію червоних кров’яних тілець – як тільки в корумпованому організмі прокуратури появляється чужинець, його негайно оточують сотні «борців в ім’я корупції» - ізольовують а потім знищують. Система захищає сама себе.

Така ж реакція буде і на нового генерального прокурора. Вже сама кампанія напередодні його обрання значною мірою стимулювалася саме з цього середовища. Переконаний, що невдовзі і Луценко узнає з «безсторонніх» джерел про себе таке, чого й не підозрював – гра тільки починається. А підставляти «прокурори в законі» чудесно вміють.

Або оточать «удушающе узким кругом товарищей». Це ще одна технологія, щоб знерухоміти реформатора.

Чи тільки прокурорська система є такою замкнутою корумпованою корпорацією? Звичайно ж, ні. Чи не всі державні інституції уражені цим корпоративізмом. Ми звертаємо увагу на найбільш кричущі приклади.

Не меншою проблемою є й судова система. Вона нахабно, вміло, «в рамках закону» і «на межі закону» жорстко відбила перші спроби наївних пост майданних реформаторів з вулиці хоч якось себе реформувати. Що вона, як і прокурорська система, відбиває? Ну, щонайперше свій кадровий склад – щоб всі сиділи там, де сидять. Але для чого? Для того, щоб отримувати ту мізерну (за їхніми критеріями, але не за нашими) платню? Можна ж піти працювати на фірму – там платня неспівмірно більша. Звісно ж, ні – вони з піною на губах відстоюють своє свята святих - право жирувати на хабарах. Бо ж головний прибуток вся ця система отримує не у вигляді заробітної плати, а в якості хабарів. Для всієї прокурорсько-суддівської корпорації Україна - дійна корова.

Поясніть мені, яка мотивація у членів цієї прокурорської української каморри зробити самій собі харакірі? Що, є якісь ідеологічні переконання – комуністичні чи націоналістичні? Постійте якось перед будь-якою прокуратурою і поспостерігайте за типажами… Там працюють дуже специфічні типажі. Далеко не харизмати чи подвижники – на всі 100% гедоністи, хазяї життя. Ситі вгодовані типи…

При цьому рекрутування молодої крові у цю систему відбувається через ініціацію повальної компрометації – не скомпрометований, а, отже, не прив’язаний до системи, прошмигнути в неї не зможе. Ну хіба що кілька дочечок поважних сеньйорів системи – так собі як бантики збоку. Чи кілька ну зовсім ні на що не придатних синочків-мажорів тих самих поважних сеньйорів системи. Буває, що природа відпочиває. Ну і окремі збої, звичайно. Ось в чому суть цих систем.

Чи є інші такі ж корпорації? Звісно, є. Причому ще потужніші - тому що міжнародні.

З того, що я бачу, це фармацевтика, яка має міжнародні масштаби. Тому й корумпованість тут світового рівня. Наше Міністерство охорони здоров’я тільки примикає до величезного Материка Фармацевтики. У нашому Міністерстві охорони здоров’я головні корупційні тренди лежать не в сфері безпосереднього надавання медичної допомоги, а у фармацевтиці – там ходять такі суми, про які страшно й подумати. На першому, ще романтичному післямайданному етапі, у цю сферу був рекрутований ще один «чужий» - Олександр Квіташвілі. І не дав ради. Медична корпорація його схрумала навіть не зауваживши того.

Це приклад поразки. Однак не все так погано.

Що б там не говорили про місію Наталії Яресько – в ситуації війни і фінансової катастрофи вона втримала ситуацію і оздоровила наші фінанси. Так, жорстко. Чи була вона українським фінансистом, і чи закінчила кузню кадрів - славний Тернопільський фінансово-економічний інститут? Ні. Отже, як і Луценко, – без профільної освіти бо вчилася у Гарвардському інституті державного управління імені Джона Ф. Кеннеді. Президенту Українського католицького університету Борису Гудзяку його гарвардський докторат в Україні теж не визнали. Отож, як і Луценко, вони теж без совкового «образованія». Але це жарти. Як на мене Яресько теж була людиною «з сторони», свого роду «комісаром».

Що б там не говорили про зроблене Айварасом Абромавічусом – він теж стояв за штурвалом утлого суденця нашої економіки, яке впевнено йшло на дно. Але не пішло, і появляються ознаки того, що мертвий ще не такий мертвий. Ще одна людина «з сторони».

Про французьку грузинку а водночас журналістку (!) за освітою, якщо хто не знає, Еку Згуладзе чи спеціаліста з міжнародних відносин (!) за освітою, а не поліцейської справи, Хатію Деконаідзе, які принаймні частково реформували ще одну нашу корпорацію – міліцейську – напевно згадувати не треба. Їхньою функцією теж було – розірвати залізобетонну ментовську кругову поруку. Хоч і вона опирається, відсуджується і прокурориться – насправді це складові однієї системи.

В чому суть призначень «зі сторони»? Коли неможливо розірвати кругову поруку, коли немає можливості за одну ніч поміняти весь вищий хоча б кадровий склад прокуратури, судів, медичних закладів, освітніх закладів, лісівництва і т.д. і т.п. – ну немає не корумпованих спеціалістів, то останнім порятунком може бути тільки призначення корпусу «комісарів». Так-так – defactoне юрист Юрій Луценко в Генеральній прокуратурі призначений комісаром. І немає чого боятися цього слова. Він і не приховує, ба більше – декларує, що не є фаховим юристом, а людиною, з завданням.

Людина з системи змінити систему не може. Її змінити можна тільки примусово і діючи з сторони. Тут можемо поставити крапку. Маємо два роки досвіду.

І тут з-за куліси вискакують опоненти – ага! А ми що казали – він «з завданням!». Він буде «смотрящім» Порошенка! Все пропало! Знову Янукович! Коло замкнулося! Граблі! Граблі! Граблі! І т.д. і т.п.

Все неначе б то подібно. Але залишається невеличке запитання – а яке ж завдання, навіть якщо так, може ставити перед ним Порошенко? Луценко має захистити виділення діляночки для Рошену? Це було б смішно. Чи, може він захистить його від оскаржень в аспекті офшорного скандалу? А тут ніякий Генеральний прокурор України нічого зробити не зможе. Які ще завдання може поставити Порошенко Луценку – може захищати інтереси Путіна? І такі голоси чути. Але це вже за межами здорового глузду. Тай чи Луценко на цій посаді буде настільки несамостійною і дрібною фігурою, щоб лишень обстоювати якісь дрібничкові інтереси Порошенка?

Чи розуміє Порошенко, що всі погляди тепер звернені на нього? Переконаний, що розуміє. І призначивши Луценка Генеральним прокурором взяв на себе відповідальність. І відповідати прийдеться доволі швидко. І за стагнацію реформ і за капітуляцію перед українськими корупційними корпораціями та олігархами. Чого гріха таїти – за веремією війни він з ними справився на бліденьку трієчку – щось зробили з військом, з поліцією і фінансами, і здається, що й все. Хоча – фронт таки не дійшов до Житомира – про це ми якось забуваємо… І вже розслабилися – навіть не допускаємо, що сьогодні і у підвалах Тернополя ДНРівські НКВДисти цілком спокійно могли заганяти цвяхи під нігті українським патріотам… І все таки цього не сталося…  

Цим призначенням Президент Порошенко взяв ще один кредит довіри у народу. Після офшорних скандалів це загрозлива фраза. Я б не радив йому відноситися до цього кредиту не всерйоз – як до риторичного прийому. Цей кредит вже є критичним і може стати вирішальним. І для нього, і для України.

Так само пішов vabankі сам Юрій Луценко – він не дитина в політиці, хоча і не старець, як Шокін, якому не цікава політична перспектива чи імідж як політика. Ну і не самогубець. Тому він чудово розуміє, що суспільство очікує від нього не відстоювання якихось приватних інтересів Петра Порошенка, а розірвання зачарованого кола прокурорської поруки. Крім того у нього знову розкривається перспектива як самостійної політичної величини крупного масштабу. Як у Гройсмана, до речі. Тепер справа за ними і їхніми амбіціями.

Якщо Луценко хоч частково виконає це завдання (будьмо дорослими), то буде на щиті. А як ні – то віддадуть на розтерзання опонентам. Ні, не воріженькам з Кремля, а саме опонентам. І він, як на мене, це чудово розуміє.

А хто вони, ці опоненти, і чого хочуть вони? Ну, звісно, «розділення гілок влади», як у підручниках з політології для першого курсу університету. Ой хотілось би… щоб як в Америці.

Ну от дали ми прокурорській і судовій системі два роки самостійності – і це при нашій політичній і корупційній культурі – і прокурорські та суддівські баскаки загнуздали все суспільство і весело поскакали у своє сите та щасливе майбутнє. Не в наше – ми лиш лошаки, на яких вони скачуть. Боюсь, що приклади з підручників, занадто спрощено відображають різноманітність світу.

Ну а хто є виразником інтересів прокурорської братії видно на екранах наших савік-шоу – Тимошенко, Ляшко і т.д. і т.п. – наші милі сирени. Вони дійсно хочуть «розділення гілок влади», але не так, як у підручниках з політології для першого курсу університету – а одну тобі – другу мені – приватно. Тобто бачать ці корпорації як вотчини, які можна приватизовувати, як свого часу судівсько-прокуроську корпорацію успішно приватизував Віктор Медведчук. Та так, що й досі хватка його (читай Путіна) руки відчувається у подригах цього монстра. Чи як Тимошенко і Фірташ боролися за те, щоб покласти руку на газову енергетику – ще одну сьогодні підупалу проте все ще гігантську корпорацію.

Як то кажуть – куди не кинь, всюди клин. Не можна ні відпустити ні прикрутити. Ні відпустити ці вщент корумповані і глибоко аморальні корпорації не можна, бо перетворять всю країну на своїх пахолків, та й керувати у ручному режимі не можна – зловлять за руку, затаврують як автократа чи диктатора.  Треба пройти між Сциллою і Харибдою. Але між Сциллою і Харибдою можна пройти тільки тоді, коли діяти швидко і рішуче. І з благими намірами, звісно.

І завершуючи: Після двох років війни, не надто успішних реформ ми всі вочевидь побачили, що головний ворог України всередині України.

Так, в першу чергу це олігархічні клани. І в Україні обов’язково має відбутися деолігархізація.

Але не меншим ворогом України є корупційні корпорації однією з якої є прокурорська. Маючи дворічний безуспішний досвід з їх реформування перед тим як вийти на черговий антипрокурорський чи антисуддівський майдан, маємо ще одну спробу, здається, що останню  – можемо застосувати інститут «комісарів».

Іншого вже не м’якого, а жорсткого інструменту у нас вже не залишилося. Тому, якщо Президент хоче щось змінювати, то в переддень чергового революційного вибуху іншого інструменту, крім корпусу провідників реформ чи комісарів я не бачу.

Якщо не вдасться – то залишиться тільки гільйотина.

Тарас Возняк

www.ji-magazine.lviv.ua

Опубліковано в Політика
Субота, 14 травня 2016 16:53

Політична воля держави

Ще у квітні написав. Перший пункт виконано.

Найшкідливішими можуть бути напівреформи, коли старе вже зруйновано, а нове так і не запрацювало. Тому реформу прокуратури потрібно продовжити.

Для цього потрібно три речі:

1) політична воля усього керівництва держави - Президента, уряду, Верховної Ради;

2) технологія реформування - знання як це зробити, експертиза та контроль якості;

3) кошти, у тому числі на привабливі зарплати для "нових прокурорів".

Є ще один важливий аспект - яким має бути результат діяльності прокуратури в оцінці громадськості й у масовій свідомості. А критерій ефективності тут простий - арешти і посадки. Кількість і якість.

Юрій Луценко, на мою думку, був би непоганим реформатором Генпрокуратури. І саме тому, що він:

1) як колишня жертва прокурорського свавілля має правильну особисту мотивацію;

2) публічний політик, а не гвинтик прокурорської системи;

3) партнер президента, уряду і парламенту, а отже, може мобілізувати "політичну волю" держави.

Щодо освіти, чи то наявності диплома юриста. У нормальній ситуації цей критерій був би дуже правильним. Але до нормальної ситуації ще треба дожити, а точніше, реформувати систему, привести її у відповідність з нормою. Нагадую, що ми усе таки у ситуації форс-мажору війни і революції, загрози дефолту і внутрішнього бунту. Я вже не кажу про контрреволюційний реванш...

Нормальним Генпрокурором нормальної європейської прокуратури може стати наступник Луценка, і то тільки за умови, що сам Луценко справиться із задачею довести реформу прокуратури до кінця. За рік-два, не раніше. Він публічний політик, а не чиновник, тож скоро захоче повернутися в політику.

А потім може бути вже й прокурорське самоврядування і навіть конкурс на посаду нового Генпрокурора. З юридичним дипломом, співбесідами і "детектором брехні" і схвальними оцінками Венеційської комісії.

Володимир Горбач

 

Опубліковано в Політика

Впродовж останніх двох років роботи у Міністерстві освіти і науки, більшість моїх зусиль були направлені на реформу вищої освіти, пише Інна Совсун, перший заступник міністра освіти і науки України, на УП

Спершу – на прийняття, а потім – імплементацію нового Закону "Про вищу освіту".

Зміни у цій сфері завжди проходять повільно. І з-поміж усього потоку новин ці зміни можуть пройти майже непоміченими.

Тому я хочу подати стислий progress report, окресливши все, що нам вдалось зробити, чим ми займаємось зараз, що плануємо.

ЩО ЗРОБЛЕНО?

Змінилась процедура вступу до ВНЗ. Ми зробили її автоматизованою, а отже – більш прозорою.

Система себе виправдала: нам вдалося зарахувати 85% абітурієнтів у першу "хвилю" вступу – це дуже хороший показник.

Адже раніше в окремих ВНЗ до 40% вступників зараховувались після завершення офіційних процедур просування рейтингових списків, тобто — непрозоро.

Затверджено новий перелік галузей знань і спеціальностей. Ми намагалися максимально укрупнити спеціальності та наблизити їх перелік до міжнародних класифікацій.

Навіщо? Це полегшує процедури визнання кваліфікацій, дає можливості ВНЗ створювати нові міждисциплінарні програми, відкриває для випускників кращі перспективи для подальшого працевлаштування (адже спеціальності стають більш широкими) тощо.

Розмови про необхідність ревізії переліку велись роками. Але при формуванні нового переліку включались потужні лобістські інтереси. Бо зберегти старий – означало "законсервувати" чинний баланс у розподілі впливів в університетах.

Забезпечили закріплений у новому законі принцип університетської автономії – адміністративної, фінансової, академічної.

Скасування типових штатних розписів створило передумови для кадрової автономії. Університети отримали можливість реалізації закладеної в новому законі "Про вищу освіту" норми для розміщення коштів на банківських рахунках.

Міністерство довірило університетам самостійно формувати навчальні програми, знявши вимоги щодо обов'язковості окремих навчальних дисциплін.

Крім того, ми створили умови для інтенсивнішої міжнародної співпраці, затвердивши нове "Положення про академічну мобільність" та спростивши процедуру визнання іноземних дипломів (нострифікації).

Приєдналися до "Горизонту 2020". Це відкрило хороші можливості для студентів і науково-педагогічних працівників у плані міжнародного досвіду. Це дає нам змогу інтегруватися у світовий освітній та науковий простір.

Звісно, законодавчі зміни — це найперше завдання Міносвіти, проте необхідно також працювати з самою академічною громадою.

Започаткували серію тренінгів для студентських активістів, з роз'ясненням прав та можливостей студентів у нових умовах. Такі треніги вже пройшли в Одесі та Кіровограді.

Наступний відбудеться в Харкові 20-21 лютого.

26 лютого в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка – перший із запланованої серії тренінг для викладачів та аспірантів на тему "Як публікуватися у міжнародних рецензованих виданнях".

Завдяки офісу Програми "Фулбрайт в Україні" ми залучили до участі іноземних дослідників, що тимчасово перебувають в Україні.

На тренігах виступатимуть також українські науковці, котрі мають відповідний досвід. Вже погоджено проведення таких тренінгів у березні – у Харкові та Львові.

НОВИЙ ЗМІСТ ОСВІТИ

Ключовим завданням на 2016 рік є оновлення змісту освіти.

Для цього ми створюємо Науково-методичну раду при Міністерстві на конкурсних засадах.

Наразі оголошено конкурс до науково-методичних комісій, котрі будуть розробляти нові стандарти вищої освіти.

Ми активно запрошуємо долучитись до цього процесу людей, які володіють знаннями та досвідом для розробки стандартів нового покоління — таких людей, що будуть виписувати очікувані компетенції випускника, а не даватимуть чіткі вказівки для університетів, які предмети і у якому порядку треба вивчати.

РЕФОРМА ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ

Чи не найбільш кардинальні зміни, які МОН планує здійснити найближчим часом, стосуютьсязміни фінансування вищої освіти.

Ми хочемо відійти від традиційної радянської схеми розподілу державного замовлення і перейти на більш сучасну, європейську систему, базовану на показниках успішності діяльності ВНЗ.

Міністерство спільно з представниками ВНЗ та експертами вже напрацювало загальну концепцію та пакет законодавчих змін.

Зміни передбачають, що розподіл державного фінансування вищої освіти буде здійснюватися за формулою, яка враховує як "витратні" показники діяльності ВНЗ (у першу чергу - кількість студентів з числа найкращих, які захотіли навчатись у ньому), так і показники, що ілюструють ефективність діяльності університету (наукові результати, інтернаціоналізація, внутрішня система забезпечення якості, рівень працевлаштування випускників тощо).

Показники ефективності мають збиратися через моніторингові системи для того, щоб ця інформація була об’єктивною та надійною.

Ключове завдання — створити систему розподілу коштів, яка буде прозорою, зрозумілою, обґрунтованою та матиме довіру суспільства.

КІЛЬКІСТЬ ВНЗ

Боротьба за якість освіти неможлива без закриття тих навчальних закладів, які не забезпечують належну якість (а деякі з них існують взагалі лише на папері).

Щоб студенти, які навчалися за кошти держзамовлення за тією освітньою програмою, яка втратила акредитацію, могли продовжити своє навчання, ми розробили та затвердили спеціальний порядок їх переведення.

Тепер вони можуть продовжувати своє навчання за кошти держбюджету в іншому, кращому навчальному закладі, а університети перестануть спекулювати тим, що у разі втрати акредитації випускники опиняться без дипломів державного зразка, на які вони розраховували при вступі.

За два роки майже 80 ВНЗ (переважно — приватних) втратили ліцензії на веденняосвітньої діяльності.

П'ять державних ВНЗ було приєднано до інших, більш потужних університетів. В усіх цих випадках студенти продовжували навчання на тих же умовах, що і раніше.

Звісно, скорочення кількості ВНЗ не є метою саме по собі.

Важливо – створити оптимальну мережу університетів, котра б відповідала на потреби суспільства, враховувала б економічні, суспільні та демографічні тенденції розвитку.

БОРОТЬБА ЗА АКАДЕМІЧНУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ

Плагіат, списування чи просто недбале ставлення до продукування академічних текстів стали нормою в українській освіті.

Найпростішим рішенням є перевірка на плагіат усіх робіт — починаючи з курсових і закінчуючи докторськими дисертаціями.

Проблема із функціонуванням антиплагіатних програм не в тому, щоб встановити саму програму, яка здійснюватиме перевірку, а в тому, що наразі немає з чим звіряти.

Зараз наше завдання – створити єдиний національний репозитарій академічних текстів, доступ до якого буде в усіх ВНЗ.

Вони завантажуватимуть туди нові тексти, написані у рамках навчання чи роботи у ВНЗ, перевірятимуть їх на плагіат і поповнюватимуть репозитарій.

Таким чином, база даних буде завжди актуальною. Робота над створенням такої бази вже розпочалась і це буде потужний поштовх для автоматизації перевірок на плагіат.

Проте, важливо усвідомлювати, що перевірка на плагіат — це лише один з багатьох елементів просування академічної доброчесності.

Попри технічні складнощі — він є найпростішим, але не достатнім для вирішення проблеми академічної недоброчесності.

Міжнародна практика показує, що ключовою залишається зміна цінностей, підходів і практик в університетах. Це ілюструють матеріали Ради Європи, підготовлені у рамках діяльності

Такий процес складніший і триваліший, проте без цього неможливо подолати проблему.

У 2016 році Міністерство освіти і науки України в партнерстві з Американськими радами з міжнародної освіти та за підтримки Посольства США запускає Проект сприяння академічній доброчесності в Україні.

До участі у проекті зголосились 10 університетів по всій країні.

Завдання проекту — просвітницька та роз'яснювальна робота для студентів та викладачів, сприяння у розробці кодексу честі, допомога у створенні курсу Академічного письма.

ЗНО ПРИ ВСТУПІ НА МАГІСТРАТУРУ: ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ

Ще один амбітний крок, запланований на 2016 рік, — запровадження тестування юристів при вступі на магістратуру.

Зовнішнє незалежне оцінювання, яке справедливо вважається однією з найуспішніших освітніх реформ, дозволяє уникнути корупційних ризиків. Але подібні проблеми зі вступом до магістратури, особливо на юридичні спеціальності, залишаються не вирішеними.

Зовнішня оцінка знань абітурієнтів при вступі на магістратуру — питання, яке давно обговорюється.

Звісно, такий іспит можна проводити лише за умови значної схожості у програмах підготовки в різних вишах.

Водночас, ключова ідея реформи вищої освіти — розширення автономії університетів, у тому числі, при формуванні навчальних програм. Тому для багатьох спеціальностей єдиний іспит при вступі на магістратуру є неможливим, адже означатиме значну уніфікацію навчальної програми бакалаврату.

Проте є і чимало спеціальностей, для яких єдиний тест є не просто можливим, але й бажаним.

Право – одна з таких спеціальностей: ступінь схожості програм є високим, бо вони всі відштовхуються від вивчення єдиної законодавчої бази.

Важливо відзначити, що залучення до проекту з пілотного тестування відбувається на добровільних засадах.

Міністерство надає комунікаційний майданчик, проте ініціатива іде від самих вищих навчальних закладів. Адже відповідно до Закону "Про вищу освіту", університети самі обирають метод та форму складання вступного іспиту на магістратуру.

Наразі до проекту приєдналося 11 ВНЗ, які погодилися не тільки розробляти тести, а й провести цього року як експеримент таке тестування на своїх юридичних факультетах.

Триває відповідальна, кропітка і надзвичайно важлива робота над розробкою іспитових завдань, яка була б неможлива без наших стратегічних партнерів – Проекту USAID "Справедливе правосуддя" та Координатора проектів ОБСЄ в Україні.

За їх допомоги було проведено серію тренінгів з основ тестології для представників вишів та відбувається загальна координація роботи окремих робочих груп всередині проекту.

Окрема увага приділяється його конфіденційності, що є запорукою успішності всього проекту.

З одного боку, розробники розуміють свою відповідальність і письмово зафіксували свої зобов’язання щодо нерозголошення завдань.

З іншого боку, ми попросили Український центр оцінювання якості освіти адмініструвати проведення такого зовнішнього оцінювання, що забезпечить якісний друк тестових матеріалів і їх доставку до місць проведення вступних випробувань.

* * *

Роботи попереду ще дуже багато.

Зміни потебують часу та активної участі усіх сторін — МОНу, місцевих органів влади, ректорів, викладачів, студентів. Адже лише спільні зусилля дадуть результат.

 

Опубліковано в Суспільство
Сторінка 1 з 2

Додаткова інформація