РНБО посилила економічні санкції проти Росії, чим зачепила інтереси сотень тисяч українських компаній.

Вчора, 16 травня, президент Петро Порошенко ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) щодо посилення персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів. У перелік санкцій потрапили більше 1,2 тис. фізичних осіб і 468 компаній. Зокрема, санкції передбачають блокування доступу до програмного забезпечення 1С, Софтлайн Груп, корпорації Парус.

В Україні програмним продуктом 1С:Підприємство торгують за договором франчайзингу понад 500 компаній і користується більше 300 тис. підприємств.

Користувачами бухгалтерської програми 1С через дешевизну є переважно малий та середній бізнес. Великі корпорації можуть дозволити собі більш дорогі та просунуті іноземні рішення від IBM, Microsoft, Oracle, TotalSoft та SAP. Для порівняння, вартість ліцензійного програмного забезпечення 1С коштує від 9 тис. грн, тоді як про закордонні аналоги мова йде вже про євровалюту.

У компанії 1С вже встигли пояснити, що самі продукти не підлягають санкціям, і підприємства, які їх закупили, можуть продовжувати ними користуватися. Проте бізнес може втратити техпідтримку встановленого програмного забезпечення, хоча в самій компанії цю інформацію заперечують.

Спроба перейти на нове програмне забезпечення, не розроблене у країні-агресорі, може зайняти у підприємців і підприємств від кількох місяців до року, а санкції набирають чинності вже сьогодні.

НВ Бізнес звернувся до екс-заступника міністра фінансів Олени Макеєвої, яка приводила діяльність вітчизняних аудиторів і бухгалтерів до міжнародних стандартів, з питанням, у що можуть перетворитися санкції проти російських компаній для українського бізнесу.

 

Олена Макеєва, голова ради директорів аудиторської фірми Аксьонова та партнери

Я негативно ставлюся до санкцій щодо 1С. В Україні 99% бухгалтерів працюють на програмі 1С. На сьогодні ще рівноцінної альтернативи програмі 1С немає. Є, звісно, аналоги, але вони дуже дорогі і дуже важкі для освоєння бухгалтерами.

Такими програмами, як SAP, наприклад, користуються великі іноземні компанії, бо вони коштують сотні тисяч гривень, в залежності від модифікації. А малий і середній бізнес точно не спроможний купити таку програму. Більше того, я працюю з великою кількістю бухгалтерів, очолюю громадську організацію бухгалтерів, і можу вас запевнити, сьогодні знайти фахівця зі знанням SAP чи іншого іноземного забезпечення дуже важко.

Тобто перед забороною 1С потрібне серйозне переозброєння наших бухгалтерів. А що таке ведення бухгалтерського обліку не в бухгалтерській програмі – це можливість шахрайства, великі помилки і несвоєчасність проплат. Ведення бухгалтерського обліку забезпечує своєчасну, у повній мірі сплату податків до бюджету. Причому і державними компаніями, й іноземними, й українськими.

Що сьогодні? Ті компанії, які придбали офіційно ліцензію в 1С, мають право використовувати її. Це їхній власний продукт. Питання в тому, як оновлювати програму, особливо, коли постійно змінюється законодавство. І постає питання – хто його буде проводити. Найімовірніше, зросте ринок неліцензійного використання 1С. Вони й на сьогодні є. Ними користуються ті, хто не має грошей придбати офіційну версію.

По-друге, не всі закордонні аналоги на сьогодні відповідають вимогам податкового законодавства. Бухгалтерський облік вести можна, а от податковий облік - не можна.

Третє – податківці як будуть перевіряти наші компанії? Думаєте, вони краще за наших бухгалтерів знають SAP. Вони взагалі таке програмне забезпечення не знають, там і 1С не всі знають, а в таких програмах, як SAP вони точно не розберуться.

Тобто ми отримуємо сьогодні ризики, що компанії будуть не впевненими, що правильно складена звітність. З іншого боку, держава як це тепер буде перевіряти, теж не зрозуміло.

Стосовно нових компаній, які хотіли би придбати 1С, то такої можливості легальної не буде. Вони повинні купувати інший продукт, альтернативний, дорожчий. І одразу шукати бухгалтера, який зможе працювати в ньому.

Проте є і ложка меду в цій історії – це ринок аутсорсингу бухгалтерських послуг. На сьогодні аутсорсинг також коштує дорожче, ніж мати власного бухгалтера. Проте, можливо, завдяки цим санкціям ринок аутсорсингу почне зростати. І цей попит якраз вирівняє ціни на бухгалтерські послуги. В європейських країнах, навіть у Польщі, вигідно віддавати на аутсорсинг ведення бухгалтерії, тому що це невеликі гроші.

Виклики:

Абсолютна більшість бухгалтерів та українських компаній користуються саме 1С, альтернативи для мас-маркету в Україні немає.

Такі програмні продукти як SAP, Oracle – ERP системи не є альтернативою, адже дуже дорогі.

Існує гострий дефіцит бухгалтерських кадрів.

Ані SAP, ані інші аналогічні продукти в базовій версії не мають податкових модулів, таким чином інвестиція на їх розробку дорожчає.

В умовах перманентних податкових змін, бізнес буде змушений інвестувати в ІТ.

На податкові перевірки чекатиме колапс, якість податкових перевірок, і без того низька, ще більше погіршиться.

Оплата праці бухгалтерів, які вміють працювати з ERP-системами, значно зросте.

Перспективи:

Компанії, які придбали 1С до дня накладення санкцій, можуть користуватися і надалі 1С.

В якості альтернативи варто розглянути аутсорсинг бухгалтерських послуг.

Українські IT-компанії нарешті розроблять новий продукт, але ця перспектива не поточного року.

 

Леся Виговська

Опубліковано в Економіка
Уже другий рік поспіль бізнес позитивно оцінює зміни у регуляторному середовищі. Однак в Україні все ще погано з отриманням сертифікатів та санітарних висновків, регулюванням експорту, адмініструванням та сплатою податків.

В середньому 27,4 тис грн витрачали малі та середні підприємства в Україні у 2016 році, аби працювати легально. Саме стільки коштує дотримання регуляторних вимог для цього сегмента бізнесу. У 2015 році цей показник був вищим — 29,7 тис грн. Передусім — через витрати, з якими стикалися підприємці під час перевірок.

Проте зниження вартості ведення бізнесу відбулося не завдяки спрощенню регулювання, а внаслідок зменшення середнього розміру підприємств. Отже, у 2016 році регуляторний тягар в перерахунку на одного працівника в Україні зріс.

Такі дані оприлюднили представники Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕДПК) за результатами дослідження бізнес-середовища України "Щорічна оцінка ділового клімату". Проект фінансує підпорядковане американському уряду Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

Очікування поліпшилися

Автори звіту опитали 1 851 представника малого та середнього бізнесу. Зокрема — керівників 1 324 підприємств — юридичних осіб та 527 фізичних осіб-підприємців в усіх регіонах України, за винятком АРК, Севастополя та ОРДЛО.

 
 
 
 
 
 

Низький попит посів перше місце серед перешкод для зростання малого та середнього підприємництва у 2016 році. Він витіснив на друге місце несприятливу політичну ситуацію, яка була головною перешкодою у 2015 році.

У той же час центральний індекс дослідження, індекс ділового клімату, дорівнює +0,06 за шкалою від -1 до +1. Він зріс на п'ять пунктів порівняно з 2015 роком, коли його значення становило +0,01. Основні складники індексу — очікування та оцінка підприємцями поточної ситуації, плани розвитку бізнесу на наступні два роки.

 
 
 
Натисніть для збільшення
Натисніть для збільшення
 

Ведення бізнесу дорожчає

Особливе місце в дослідженні посідають непрямі витрати малих та середніх підприємств, пов'язані з бюрократичними перепонами з боку державних органів. Порівняно з 2015-2016 роками вони суттєво зросли.

1. Державна реєстрація тривала у середньому 5,7 дня і коштувала 380 грн. Враховуючи тривалість процедури, можна говорити про загальну вартість державної реєстрації на рівні 1 680 грн (у 2015 році — 1 011 грн).

2. У 2016 році ліцензії мали 30,5% фірм сектора (у 2015 році — 31,3%). 64,1% підприємств мають строкові ліцензії із середнім терміном дії 3,7 року. Зменшення загальної вартості ліцензії (13 048 грн у 2016 році порівняно з 14 713 грн у 2015 році) пов'язано із скороченням непрямих витрат — тривалості процедури.

3. Сертифікували продукцію або послуги у 2016 році 15,8% респондентів (у 2015 році — 20,7%). Загалом сертифікація коштувала 12 990 грн, з них 5 343 грн — пряма вартість, решта — непрямі витрати, еквівалентні 15,2 дня (у 2015 році — 14 381 грн і 6 263 грн відповідно, тривалість процедури — 14,3 дня).

4. Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи знадобився 15,6% підприємств (у 2015 році — 17,6%). Загальні витрати на отримання санітарно-гігієнічного висновку становили 7 937 грн, з них пряма вартість — 2 130 грн, тривалість — 8,8 дня (у 2015 році фірми сплачували в середньому 2 673 грн і витрачали дев'ять днів, що в перерахунку становило 9 537 грн).

5. Порівняно з 2015 роком у 2016 році зросла частка підприємств, які перевірялися принаймні одним органом (51,2% та 68% відповідно). Зросла й кількість оштрафованих фірм (60,7% у 2016 році проти 34,7% у 2015 році).

Разом з тим, загальна вартість перевірок зменшилася: 27 325 грн у 2016 році проти 40 938 грн у 2015 році. Насамперед це пов'язано із зменшенням сум, які підприємства сплатили у вигляді штрафів, конфіскацій та неофіційних платежів.

6. 3 огляду на частоту та пов'язані витрати — часові та грошові у формі штрафів або неофіційних платежів — найбільш обтяжливими для малих та середніх підприємств залишаються перевірки державної податкової інспекції.

7. Загальна вартість дотримання регуляторних вимог у 2016 році становила 27 412 грн і виявилася меншою за показник 2015 року — 29 761 грн.

Ця сума включає прямі і непрямі витрати, пов'язані з державною реєстрацією, ліцензуванням, сертифікацією, санітарно-гігієнічним регулюванням, державним наглядом, та обчислена з урахуванням рівня покриття тією або іншою процедурою.

8. На сплату податків у 2016 році фірми витратили в середньому 24,9% доходу (у 2015 році — 27,3%). Витрати підприємств у формі податків зростають з розміром компаній і пов'язані з організаційно-правовою формою (витрати ФОП, пов'язані з оподаткуванням, майже вдвічі менші, ніж витрати юридичних осіб).

9. Основними проблемами, пов'язаними з адмініструванням податків, залишаються нестабільність податкового законодавства, розмір штрафних санкцій за помилки, ставки податків та зборів, часті зміни форм податкової звітності.

Оптимізм бізнесу зменшився

"Результати дослідження свідчать, що оцінки стану ділового середовища поліпшилися, а оптимізм підприємств щодо найближчих планів зріс, — розповідає координатор аналітичного компонента програми USAID та виконавчий директор ІЕДПК Оксана Кузяків. — Разом з тим, темпи зростання оптимізму щодо дворічних планів дещо зменшилися, тож часу на відкладання реформ не залишилося".

 
 
 
Натисніть для збільшення
Натисніть для збільшення
 

Уже другий рік поспіль бізнес позитивно оцінює зміни у регуляторному середовищі. Він позитивно відгукується про зміни у процедурі реєстрації бізнесу та ситуацію з перевірками. Оцінка процедур, пов'язаних з початком користування приміщеннями, у 2016 році мала негативне значення, а в 2017 році змінилася на позитивну.

В Україні все ще погано з отриманням сертифікатів відповідності та санітарних висновків, регулюванням експорту, адмініструванням та сплатою податків.

Що не так з реформами

Проведене опитування дозволяє описати сектор малого та середнього підприємництва України і зрозуміти його структуру.

"Можна проводити багато реформ, змінювати закони, але якщо підприємець не відчуває змін, то щось відбувається не так. Наш індекс показує, що саме треба виправити, аби реформи рухалися у правильному напрямку", — каже Кузяків.

Опубліковано в Економіка

 

20 березня МВФ вирішить, чи давати Україні черговий кредит в $1 млрд. Тоді ж обіцяють оприлюднити умови, на яких ми отримаємо кошти.

Неофіційно говорять про можливість включення до меморандуму норм щодо посилення вимог до системи спрощеного оподаткування.

І це в умовах, коли:

- малий і середній бізнес в Україні дає роботу 6,5 млн. громадянам (79% від усіх зайнятих);

- з початку 2017 року діють драконівські штрафи для роботодавців: 96-320 тис. грн.

Якщо влада почне «посилювати» і «збільшувати», ми отримаємо мільйони безробітних і новий виток падіння економіки. Чи є у цьому логіка? Жодної!

Насправді, Міжнародний валютний фонд не вимагає відміни спрощеної системи оподаткування. Це кредитор, зацікавлений у поверненні власних коштів. Як ми їх повертатимемо – ліквідуючи тіньові схеми на митниці, зменшуючи витрати на державний апарат, або іншим шляхом, питання до українського Уряду.

На жаль, замість того, щоб закривати дірки, через які щороку країна втрачає десятки мільярдів гривень, чиновники воліють боротися з малим бізнесом. Тими, хто працює, а не чекає допомоги від держави.

Крім урядовців, серед противників малого підприємництва корупціонери та великий бізнес. Як тільки з’являється привід, вони одразу активізуються та розпочинають нову кампанію проти спрощенки.

Однак всім, хто прагне вижити малий бізнес з країни, хочу дещо нагадати.

По-перше, спрощена система оподаткування створювалася в 1997-1998 рр., коли загальна система оподаткування була складною. І за 20 років вона не змінилася. В рейтингу Doing Business Україна наразі займає 84-е місце за легкістю сплати податків. На сплату податків підприємці щорічно в середньому витрачають 355,5 годин, це вдвічі більше, ніж в розвинених країнах.

По-друге, коли створювали спрощенку, верхня межа обороту для підприємців була 500 тис. грн., або близько $147 тис. за курсом на той час.

Сьогодні верхня межа обороту для першої групи – $6 тис, другої групи – $60 тис.

При цьому, якщо сума обороту зменшилася в 24 рази, то ставка податку всього в 1,45 рази. Тобто, заробляти бізнесу дають менше, а платити змушують так саме.

По-третє, за цей час введені нові плати та звіти. Раніше підприємець заплатив єдиний податок – і все.

Сьогодні платиш єдиний податок – звітуєш, платиш ЄСВ – звітуєш. Крім того, малий бізнес, як і великий повинен вести весь облік найманих працівників. Один найманий працівник – це величезний додатковий набір документів, необхідність оббивати пороги державних установ, а з 1 січня 2017 року ще й штрафи по 96-320 тис. грн.

Тобто, про жодні пільгові умови мова не йде. Більше того, за останні 20 років правила роботи для малого бізнесу змінилися, стали більш жорсткими. Якщо влада й надалі затягуватиме удавку, ми залишимося без підприємництва.

Що насправді потрібно зробити, щоб легалізувати малий бізнес, а не ліквідувати його?

1. Збільшити обороти на спрощенці.

2. Спростити облік і звітність по найманим працівникам.

3. Знизити штрафи для роботодавців.

4. Провести антикорупційну реформу в загальній системі оподаткування.

5. Навести лад в земельних та екологічних податках.

Кожен з цих пунктів можна реалізувати у 2017 році. Було б лише бажання Уряду та Верховної Ради України. Так, це важче, ніж оголошувати нову війну проти спрощеної системи оподаткування. Але це єдиний шлях економічного зростання і створення сильного середнього класу.

Опубліковано в Економіка
Мовознавець та лектор Колумбійського університету (США) Юрій Шевчук здивований, що в постмайданній Україні досі мало хто розуміє, що інстинкт самозбереження нації полягає саме у збереженні її мови. Шевчук переконаний, що більшість громадян України — україномовні, і їх дискримінують за мовним принципом. На думку Шевчука, в Україні не існує жодного телеканала, який був би україномовним. І обурюється, що навіть державний Перший національний телеканал практикує «мовну шизофренію», тобто в ефірі державного мовника — двомовність. Про це йшлося в інтерв’ю мовознавця «Главкому», яке «Україна молода» публікувала 14 вересня. Сьогодні — друга частина розмови.

«Почуватися у власній домівці, а не прислугою колонізатора»

— Якщо продовжувати тему українізації, то в 1999 році до Конституційного Суду звернулася група депутатів за роз’ясненнями щодо вживання державної мови в публічних місцях. Суд виніс майже одностайне рішення на користь української мови як державної, окрім одного судді Мироненка, який висловив свою особливу точку зору. Так от цей суддя вважає: «Державна, українська, мова, на наш погляд, має блискучі перспективи, але тільки у тому разі, якщо вона буде еволюціонувати природним шляхом, у руслі вимог статті 10 та інших положень Конституції України, без політичного чи юридичного авантюризму. Провокаційні спонукання штучно українізувати суспільство методом правового примусу, протиприродного, насильницького юридичного унормування не тільки суперечать точно виписаним конституційним нормам і обмежують права національних меншин та російськомовних етнічних українців, а й завдадуть відчутного удару по авторитету української мови». Як вважаєте, у нас «провокаційні спонукання» в українізації?
 
— О, ви перлину відшукали! Надзвичайно цікава демонстрація багатьох речей, включно із незнанням засадничих реалій державного будівництва. У соціології немає поняття «природне» чи «неприродне». Суспільство завжди конструюється, нація — це уявна спільнота. Немає у нації нічого від Бога даного, це колективність людей, які є спільнотою на підставі певних спільних рис, серед яких начебто спільна історія, мова, територія, самобачення...
 
Раджу почитати визначальну в цьому питанні книжку Бенедикта Андерсона «Уявні спільноти», до речі перекладену українською. Цю точку зору відстоюють автори сотень інших наукових книжок із націоналізму.
 
Коли суддя Мироненко говорить про якусь «природність», у мене таке враження, що йому придалося б познайомитися з книжкою Андерсона. Кожна держава створює умови, які фаворизують, сприяють консолідації, формують дану політичну спільноту у той спосіб, який відкрито підтримує державотворчу групу, сприяє тим, хто готовий приєднатися до фаворизованої групи, розділивши з нею уявлення цієї конкретної нації. Якщо ви поглянете на кожну державу, включно з тією, інтереси якої захищає цей суддя, — Росією — то це має місце.
 
Фаворизується одна культура, одна мова і поділене політичною спільнотою бачення цієї держави. Фактично суддя каже суспільству, що колоніальне становище українців на своїй історичній території, створене шляхом геноциду, масового вбивства мільйонів, русифікації, терору за сотні років московського панування — це щось, на його думку, «природне». Нічого природного тут немає, як і немає ніякого «авантюризму» в програмі виправлення історичних кривд і створення за активної участі держави справедливого демократичного суспільства, де українці почуватимуться у власній домівці, а не прислугою колонізатора.
 
Сьогоднішня ситуація в Україні є глибоко аномальною — масова дискримінація в усіх галузях спілкування, в усіх царинах громадського життя більшості громадян. Нічого природного тут немає, а є намагання не допустити давно назрілої зміни, деколонізації України на всіх рівнях. Цю московську неоколоніальну антиукраїнську риторику має бути викрито як таку.
 
— То якою має бути українізація з точки зору держави? Яка відповідальність має бути в тих топ-менеджерів держави, які порушують 10-ту статтю Конституції?
 
— Тут слід розрізняти державну або публічну царину, з одного боку, і приватну — з іншого. У державній царині завжди є неуникний елемент насильства. Існує Конституція. Якщо ви її не виконуєте, ви цим самим потрапляєте під певні санкції.
 
Якщо ви порушуєте Конституцію і ви міністр внутрішніх справ, то вам немає жодного виправдання. Такий міністр має піти у відставку, зазнати певних санкцій за порушення Конституції. Елемент насильства в урядовій сфері завжди є і має бути, він повинен використовуватися для утвердження офіційного статусу української мови. Якщо не володієш українською мовою, ти не можеш робити кар’єру в уряді, в суді, освіті, Збройних силах і так далі.
 
Це світова практика. Російськомовні очільники уряду України, адміністрації Президента, хочуть вони того чи ні, позиціонують себе як окупанти, неоколонізатори. Мова має власну символічну й історичну логіку. Урядовець, який замість конституційно встановленої державної мови вживає російську, мову з історією агресії, поневолення і колонізації України, позиціонує себе на символічному рівні як ворог.
 
Тоді, хоч би що він робив до, після чи під час такого мовного акту, виглядає підозрілим. Так діє логіка мовного символізму в конкретній історичній ситуації України. Мова має глибокий державницький, культурний і ціннісний символізм.
 
Його не здатні нівелювати жодні заяви про те, що мова не має значення. І це особливо так у ситуації російської агресії, одним із виправдань якої є захист нібито дискримінованих «київською хунтою» російськомовців.
 
Якщо йдеться про приватну сферу, то тут має бути елемент ненасильства. Наголошую, ненасильства. Натомість має бути створено «природне» середовище, яке фаворизувало б і всіляко підтримувало насамперед україномовний продукт — цікавий, модерний, новаторський, конкурентний. Я пригадую слова Бориса Ложкіна, який весь час повторює, що він не видавав за всю його медіа-кар’єру жодного україномовного журналу чи газети. Тому що це начебто не купують.
 
— Саме таку думку, що це економічно не вигідно, чуєш від багатьох видавців і не тільки Ложкіна...
 
— І це ще одна імперська російська фабрикація. Бо такі люди, як Ложкін, створювали в країні ситуацію, в якій «формат» — це лише російське та російськомовне. А все, що україномовне — це так званий неформат, безвідносно до того, чи його купують. От візьмімо «Братів Гадюкіних».
 
Я сумніваюся, що мені вдасться переконати якогось навіть закоренілого чорносотенця, що їх не купували у свій час. Хто їх видавав? Хто їх «розкручував», популяризував, намагався на них заробити? Ми знаємо, що сталося з Гайтаною, яка чудово і цікаво починала українською. Її переконали, що українські пісні — це «неформат». Гайтани не стало як цікавої й оригінальної української співачки.
 
Ми знаємо, що сталося з Іриною Білик, яка починала теж українською, із Таїсією Повалій... Все це купувалося, але не продавалося, все це навіть не допускали до етапу готового культурного продукту. Тому казати, що це не купується — це говорити завідомо неправду.
 
Ось ще один приклад. Згадайте дискусії довкола перекладу чужих фільмів української мовою. Говорили, що це зруйнує кінопрокат, бо українці це не дивитимуться, бо українська мова не купується.
 
І ми побачили, яку шалену популярність здобули професійно зроблені, гарні переклади фільмів українською мовою. Це вже потім рівень перекладу знизився. Все купується, тільки потрібна політика сприяння цьому продуктові. В Україні не існує вільного ринку для конкуренції, ринок поділено між кількома монополіями, які є всі російськокультурними, які виштовхують, як вода олію, все українське.

«Заговоріть українською, щоб вижити»

— А якою має бути українізація з боку пересічних громадян? Відомі приклади, коли досить агресивно, зі скандалами люди вимагали дотримання мовних прав, викликали поліцію, і коли м’яко, наприклад, доплачують офіціантам у рестораціях за українську мову. 
 
— Я не є прихильником якоїсь однієї тактики. Якщо ви відчуваєте, що вас не обслуговують належним чином, то в кожній цивілізованій державі клієнт скаржиться. І це абсолютно нормальна річ, я це роблю у США, коли вважаю, що мене обділили увагою як клієнта.
 
Я це роблю без скандалу, з посмішкою на обличчі. Інша справа, що є цікава риса чорносотенного менталітету... Здавалося б, гроші не пахнуть. Ви як підприємець зацікавлені в тому, щоб ваш клієнт і носій грошей, які я мав би вам залишити за продукт чи за послугу, хотів повернутися до вас знову.
 
Це в нормальному капіталістичному суспільстві так є. А друга сентенція — клієнт завжди має рацію. Але в Україні складається враження, що гроші не мають значення.
 
Вороже ставлення до носіїв української мови пересилює бажання отримати від клієнта гроші. Це цікавий парадокс українського капіталізму чи недокапіталізму, і його треба вивчати. В Україні гроші не пахнуть, лише якщо це гроші російськомовного. Коли ж ви починаєте говорити українською, то ваші гроші набувають неприємного запаху, в них перестають бути зацікавленими.
 
Вас, радше, образять так, що ви не захочете повертатися, аніж наступлять на горло своїй чорносотенній пісні, як це мав би зробити справжній капіталіст, котрий хоче ще і ще отримувати від вас ваші гроші. Російський шовінізм і українофобія в Україні виявляються значно сильнішими за дух капіталізму і намагання отримати прибуток.
 
Це стосується «Розетки», «Сільпо» і десятків найбільших закладів обслуговування й торгівлі. Можливо, це вияв тієї самої містичної «російської духовності». Не дозволяйте себе принижувати. Якщо кожен україномовець відстоюватиме свої мовні права, то крига скресне. Але й уряд має щось робити! Повинні бути певні механізми регуляції і захисту прав споживача, його гідності. 
 
— Відомо, що збройна агресія з боку Росії та вбивства тисяч українців згуртувала громадян України. Але що ще треба зробити Путіну, аби українці заговорили українською?
 
— От цей менталітет зрусифікованого, бачте, виявляється сильнішим за примітивний інстинкт самозбереження. Здавалося б, заговоріть українською мовою заради того, щоб вижити як країна. Підозрюю, по-перше, такі люди не мислять себе в контексті країни, вони бачать себе на своїй кухні, у своєму обійсті, на городі, і вони далі за своє село чи місто не виглядають. Навіщо їм думати глобально і стратегічно про країну, як це роблять громадяни? 
 
Зрусифікованість у поєднанні з цілою низкою інших чинників, нездатність бачити себе громадянином, частиною більшої політичної громади, яка називається українською державою, у поєднанні з вузьколобістю «моя хата скраю» виключає в ній сам інстинкт самозбереження. Він спрацював би, якби його заохочували ЗМІ, фільми, телебачення, бо все це у нас є російське. Хтось прямо, а хтось завуальовано передає російські імперські смисли.
 
Наприклад, поєднують українську і російську, показують бравих російських кіногероїв, з якими нам пропонують ототожнюватися. В нас немає жодного українського телеканала, включно з Першим національним, який очолює русифікатор Аласанія. Він практикує особливо руйнівну форму русифікації — політику мовної шизофренії, змішуючи російську з українською чи не в кожній програмі. 
 
— Російська фотожурналістка Вікторія Івлєва, яка також була гостем прес-центру «Главкома», зазначила, що в Україні за 25 років виросло покоління, яке не навчилося боятися, але водночас зауважила, що українська мова  після Майдану, опинилася у ще більшій небезпеці. За вашими спостереженнями, яке ставлення молодого покоління до мови?
 
— Є цілий прошарок української молоді, яка не має проблем із пропозицією, що можна водночас бути українцем без лапок і бути модним, модерним, громадянином Всесвіту, космополітом. Для мене це дуже важливо — українець і космополіт, не в ксенофобському радянсько-російському сенсі слова, а у традиційному українському.
 
Українці завжди були відкритими до всесвіту. Величезна частина української культури створювалася поза українським материком, за кордоном. Україномовець-космополіт стає дедалі звичайнішим фактом нашого життя.
 
Цей модерний і перспективний спосіб самобачення і самореалізації мали б пропагувати наше телебачення, преса, кіно, всі засоби національного самовираження. Вишиванка, писанка, тризуб, національні кольори — це важлива, але лише маленька частина нашої ідентичности, вона не повинна виключати всі інші і насамперед модерні, позаетнічні. Українці історично були світовою нацією, адже мали анклави культури по всьому світові, в діаспорі.
 
Нам треба повернути розумінння українськості як глобальної ідентичності, яка підсилює нашу свідомість і наш інтерес до своєї стрижневої ознаки — мови. Тоді знання української мови не лише не виключає знання інших мов, а навпаки — штовхає до того, щоб їх опановувати.
 
Тоді опанування і знання інших мов не закреслює українську, а веде до її щоразу нового відкриття. Це відбувається зараз, але, за моїми спостереженнями, відбувається не завдяки, а всупереч тому «природному» стану речей, якщо цитувати вже мого «улюбленого» суддю Конституційного Суду, який тут панує і який хочуть законсервувати навіть ціною втрати української цивілізації, а до цього, без перебільшення, йдеться.
 
Якщо цю ситуацію не змінити, то українська мова, а з нею і українська цивілізація стане білоруською, піде вслід за Білоруссю. 
Опубліковано в Культура

Магазини, кав’ярні та будівництво – у який малий бізнес готові інвестувати кіровоградці

Торгівля непродовольчими товарами у квітні стала найбільш затребуваним для інвестування українцями малим бізнесом. Про це свідчить статистика залучення народних інвестицій для розвитку малого бізнесу та підприємництва за допомогою платформи «Кредити українському бізнесу» kub.pb.ua. У першій п’ятірці – продуктові точки, виробничі підприємства та компанії, що займаються виготовленням і продажем будматеріалів.

Серед проектів, які на сьогодні заявлені в сервісі «КУБ», лідирують малі підприємства та підприємці, що займаються виробництвом товарів. У трійці лідерів також торгівля непродовольчими товарами та будівництво.

Як повідомили в ПриватБанку, за перший місяць після запуску сервісу «КУБ» гроші на розвиток бізнесу отримали майже 100 підприємців на суму понад 13,2 млн грн. Уперше в сучасній українській історії гроші на розвиток справжнього малого бізнесу – невеликих магазинів, сімейних кафе, пралень і СТО – дають звичайні люди, які користуються послугами цих же магазинів або пралень.

 

«Завдяки новим сервісам мікрокредитування велика кількість тих, хто через зміни в економіці не можуть знайти роботу в традиційних галузях, спробують створити власний бізнес, щоб утримувати себе та сім’ю, – зазначає Олександр Ніколенко, керівник напрямку «Малий і Середній бізнес» ПриватБанку. – А головне, що «КУБ» стане для підприємців гарною школою ведення бізнесу, адже банк планує надавати консультаційну підтримку учасникам проекту на всіх етапах його реалізації».

За допомогою сервісу будь-який легальний підприємець зможе розповісти про свій бізнес і залучити інвесторів для його розвитку. Зацікавлені в залученні інвестицій підприємці та підприємства (ресторани, булочні, шевські майстерні, фотостудії, магазини одягу тощо) можуть самі виставити на майданчику заявки на отримання фінансування до 300 тис. грн, причому в заявці можна не тільки презентувати бізнес і плани його розвитку, а й надати додаткові бонуси та знижки для майбутніх інвесторів.

Доходи інвесторів у рамках нового проекту будуть вищі, ніж пропонують банківські депозити, за рахунок прямого інвестування в бізнес (без посередництва самої фінустанови). Інвестиції можна перерахувати з будь-якої банківської картки, а дохід у розмірі 25% річних буде виплачуватися щомісячно на картку.

 

Опубліковано в Новини Кіровоградщини

Додаткова інформація