Громадські організації оприлюднили звіт щодо реалізації антикорупційної політики держави у 2016 році. І він став єдиним ґрунтовним та відвертим моніторингом ходу антикорупційної реформи в Україні.

Нещодавно Центр політико-правових реформ, Transparency International Україна та Реанімаційний пакет реформ за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» представили звіт впровадження антикорупційної політики держави у 2016 році.

Його мета – дати можливість громадськості отримати неупереджену інформацію про реальний стан справ і хід антикорупційної реформи, а також запропонувати конкретні рекомендації щодо її удосконалення.

Планувалося, що він буде альтернативним до Національної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики. Але вже другий рік поспіль держава не дає офіційну оцінку своїй антикорупційній роботі. Відтак цей громадський «аудит» є єдиною комплексною внутрішньою оцінкою виконання антикорупційної державної стратегії. 

З п'яти найважливіших антикорупційних зобов’язань парламент вчасно реалізував лише одне

Проте навіть найкращий експертний аналіз не замінить систему державної політики. Більш того, сьогодні ця система повинна трансформуватись у публічну політику – процес, де всі погляди причетних до реформи: чиновників, громадськості, аналітиків максимально ефективно враховуються. У підсумку такої комплексної спільної роботи має з’явитись єдиний стратегічний план розвитку суспільних інтересів у сфері антикорупції. Так має бути. А що ж маємо натомість? Що показав експертний аналіз?

Інтуїція vs. факти в основі реформи

Основним висновком звіту є те, що за останні роки держава так і не створила комплексної системи запобігання корупції. Дії влади були неузгодженими та хаотичними. І ця неузгодженість починається з самої основи – стратегічних документів. Через відсутність ґрунтовних досліджень ці документи створювались інтуїтивно, відтак базуються переважно на популізмі, а не на серйозному аналізі ситуації.

Експерти вивчили базові документи та дійшли висновку, що Програма діяльності уряду не повною мірою узгоджується з Антикорупційною стратегію на 2014-2017 роки та Державною програмою з її реалізації. А План пріоритетних дій Уряду на 2016 рік взагалі не враховує переважної більшості положень цих документів, а також  не містить жодної власної антикорупційної ініціативи. З тих антикорупційних заходів, які Кабмін все ж планував здійснити, не виконав і половини (зокрема, це стосується функціонування НАЗК; виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних дій; функціонування Державного бюро розслідувань).

Коаліційну угоду з точки зору антикорупційних ініціатив експерти визначили як «якісний стратегічний документ», але далекий від реальності. Очевидно, саме тому з п'яти найважливіших антикорупційних зобов’язань, означених у коаліційній угоді, парламент вчасно й якісно реалізував лише одне – ухвалив закон, покликаний забезпечити прозорість фінансування політичних партій та виборчих компаній. У цілому з 30 законів, що  Верховна Рада мала прийняти, ухвалено лише 17.

Протидія корупції без антикорупційних інститутів

Наступна проблема полягає у тому, що антикорупційна політика ніби є, але втілювати її у життя нікому - тобто в державі досі не створено інституційної системи протидії корупції. Наприклад, прокуратура досі не позбавилась функції досудового слідства; податкову міліцію ліквідовано, а фінансова – лише у проекті; нацполіція в стадії реформування; Державне бюро розслідувань не створено. Щодо НАБУ, то його детективи в 2016 році направили до суду лише 69 кримінальних проваджень. Якщо порівняти зі загальною кількістю усіх кримінальних проваджень, направлених в 2016 році до суду з обвинувальними актами, то 69 – це 0,05%.

Щодо офіційної статистики, то у 2016 з усіх зареєстрованих корупційних злочинів (при тому, що зрозумілого переліку корупційних злочинів досі так і не сформовано) лише 38% громадян було повідомлено про підозру, ще менше – 29% з них опинились у суді за обвинувальними актами, і тільки 7% з них були засуджені, зокрема, 0,6% до позбавлення волі. При цьому фахівці зазначають, що ці цифри втричі менші, ніж у 2013 році.

Покарати корупціонерів, а корупцію залишити

Окрім інституційної плутанини фахівці називають ще дві причини відсутності належної системи покарання за корупційні злочини. По-перше, величезна кількість осіб займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків і користуються легальною (народні депутати, судді) та фактичною (депутати місцевих рад, адвокати тощо) недоторканністю. По-друге, відсутня єдина база даних «корупціонерів», наприклад, у вигляді публічного списку відкритих проваджень з зазначеними причинами закриття справи та фактами про рецидивну корупцію.

І хоча в суспільстві й так є високий попит на боротьбу з корупцією, держава провалила просвітницьку інформаційну кампанію щодо формування негативного ставлення до корупції. У ситуації, коли 56% українців (прим. -  за результатами соцдослідження «Стан корупції в Україні – 2015», що його проводив Київський міжнародний інститут соціології) вважає корупцію найактуальнішою проблемою, але при цьому третина виправдовує її побутовою зручністю, нульову толерантність до корупції треба системно виховувати. Адже лише зміна сприйняття людей може глобально змінити ситуацію з корупцією в країні.

Наразі держава має розпочати розробку нової антикорупційної стратегії. Цього разу, враховуючи досвід останніх років і ґрунтуючись на якісних аналітичних дослідженнях. Альтернативний звіт є чи не єдиним комплексним документом, що може стати основою наступної стратегії та плану її реалізації. Але чи врахує держава рекомендації громадськості? Питання відкрите.

 

Лілія Баран

Менеджер Програмної ініціативи “Демократична практика”, фонд "Відродження"

Опубліковано в Політика

Антикорупційні реформи в Україні втілюються повільно, часто наражаючись на опір системи. Винахідливість українських політиків, які намагаються уникнути громадського контролю, дивує західних партнерів.

"Пишемо Вам, аби висловити нашу повну підтримку зусиллям уряду і парламенту України у впровадженні широкого спектру реформ, які, зокрема, сприяють прозорості, підзвітності і ефективності влади, у тому числі запобігаючи корупції серед державних службовців", - читаючи перші рядки листа за підписом 20 євродепутатів з неформальної групи "Друзі України" українські можновладці можуть відчути гордість за впровадження антикорупційних реформ. Утім, лист, адресований президенту України Петру Порошенку, прем’єр-міністру Володимиру Гройсману і голові Верховної Ради Андрію Парубію аж ніяк не хвалебний. У ньому євродепутати не приховують свого здивування від винахідливості українських політиків, з якою ті під виглядом антикорупційних реформ саботують боротьбу з корупцією.

Закон як дишло

У листі, датованому 4 травня, йдеться про поправки до закону про електронне декларування. Цей закон, нагадують євродепутати, має на меті забезпечити прозорість роботи держслужбовців, зобов’язуючи їх декларувати все майно - і своє, і членів родини. Натомість

23 березня українські депутати раптом внесли до закону оригінальні зміни: до переліку осіб, які мають звітувати перед громадянами про своє майно, додали представників громадських організацій, які займаються боротьбою з корупцією. Євродепутати стурбовані тим, що тепер закон, який мав слугувати суспільному контролю над політиками і чиновниками, може стати засобом тиску на представників неурядових організацій.


"Ми не проти того, щоби неурядові організації звітували про свою роботу і про фінанси. Однак тут більше схоже на те, що деякі політичні кола просто вирішили помститися за те, що їх змусили розкрити свої статки", - зазначив у розмові з DW один з підписантів листа Міхаель Галер (Michael Gahler). Євродепутат від німецьких християнських демократів закликав українських політиків відмовитися від "дріб'язкового реваншизму" і розглядати антикорупційних активістів не як опонентів, а як союзників у реформах.

За одіозну поправку до закону голосували народні депутати майже всіх без винятку фракцій. Серед парламентарів, які її ініціювали, чимало тих, у кого в електронних деклараціях можна знайти автомобілі ціною з десяток річних зарплат всієї родини, мільйони готівкою і елітну нерухомість. Все це раніше не декларувалося, бо не було, як тепер, кримінальної відповідальності за приховування статків. Коли статки народних депутатів на початку цього року були оприлюднені, це було справжнім шоком для суспільства.


"Багато українських політиків і топ-чиновників розкрили у деклараціях за 2016 рік вражаючі статки. Суспільство має отримати відповіді на запитання про легальність цих доходів, перш ніж відволікатись увагою на інші питання", - наголосив в інтерв’ю DW євродепутат від литовських Зелених Броніслав Ропе. Лише після того, як система декларування статків політиками і топ-чиновниками повноцінно запрацює і дозволить очистити систему, переконаний підписант листа до української влади, можна дискутувати про запровадження декларування статків іншими громадянами, у тому числі представниками неурядових організацій.Саме активісти антикорупційних організацій в очах багатьох політиків, вочевидь, "винні" у тому, що їм доводиться тепер виправдовуватися перед виборцями. Неурядові організації святкували запровадження електронних декларацій для чиновників як епохальну перемогу. І дійсно - якоюсь мірою, це була і їхня перемога: вони ретельно слідкували за виконанням вимог ЄС щодо закону про електронне декларування і били на сполох у ЗМІ щоразу, коли депутати Верховної Ради намагалися протягнути численні поправки, щоб уникнути декларування чи не нести відповідальність за приховування майна.

Активісти не проти підзвітності

Виконавчий директор "Transparency International - Україна" (ТІ) Ярослав Юрчишин в інтерв’ю DW наголосив, що підзвітність для неурядових організацій - основа довіри. ТІ щороку оприлюднює детальний звіт про своє фінансування і готова долучитися до розробки законодавства про лобістську діяльність чи впорядкування норм щодо прозорості фінансування громадського сектора. Утім, як і євродепутати, нічого іншого у внесених наприкінці березня поправках в закон, ніж помсту активістам Юрчишин не вбачає. "Ми, як і наші європейські партнери, сподіваємося на скасування цих поправок. Спершу ми чекаємо на ініціативу президента відносно виправлення цієї ситуації, а після цього ми готові до публічної дискусії щодо більшої підзвітності громадських організацій", - сказав DW Ярослав Юрчишин.

Перш ніж підписувати одіозні поправки до закону, наприкінці березня Петро Порошенко зустрівся з представниками антикорупційних неурядових організацій. На зустрічі він визнав проблемність внесених правок і необхідність їх скасування, однак все одно підписав закон. Порошенко пообіцяв створити при Адміністрації президента робочу групу за участі представників громадянського суспільства, яка би підготувала пропозиції щодо підвищення прозорості фінансування третього сектора. Утім, за словами представника Transparency International, за більш як місяць після зустрічі, групу так і не створено, жодних офіційних консультацій не було.

На контролі Брюсселя і Берліна

Тим часом тиск міжнародних партнерів на Київ зростає. На нікчемність ідеї прирівняти підзвітність громадських активістів до топ-чиновників вказують і в Берліні. Зокрема, про це в інтерв’ю DW .заявив депутат Бундестагу від правлячої ХДС Франц Йозеф Юнґ (Franz Josef Jung) "Це серйозний регрес у боротьбі з корупцією, який змушує нас непокоїтись", - зазначив німецький політик.


Допомога ЄС може опинитися під питаннямУ Єврокомісії у відповідь на запит DW повідомили, що вже піднімали у контактах з українською владою це питання. Брюссель закликає негайно переглянути законодавчу норму про декларування доходів представниками неурядових організацій. "Від будь-якого заходу, який ставатиме на заваді ключовій ролі, яку відіграє громадянське суспільство, слід утриматися", - йдеться у відповіді речниці Єврокомісії Маї Кочьянчіч.

Натомість іспанський євродепутат Хавьєр Нарт застерігає, що ігнорування вимог ЄС щодо боротьби з корупцією і тиск на антикорупційні організації не залишатиметься без належної реакції. "Якщо поправки, які ми розкритикували у листі, не будуть скасовані і матимуть негативні наслідки для неурядових організацій, які мають вирішальне значення для демократичного розвитку, Європейський Союз муситиме переосмислити доцільність політичної і економічної підтримки, яку ми надаємо", - застеріг євродепутат від центристської партії "Громадяни". На його переконання, Європарламент не може допустити, щоби допомога ЄС зрештою використовувалася українськими політиками проти громадянського суспільства. 

Іронія у тому, що понівечений депутатами Верховної Ради і повернутий проти активістів антикорупційний закон розроблявся за міжнародної експертної підтримки, яку оплачував, у тому числі, і Європейський Союз.

  • Постійне посиланняhttp://p.dw.com/p/2cU3W
  •  
Опубліковано в Політика

Антикорупційний комітет закликає громадських активістів подавати свої кандидатури до комісії, яка  діятиме при НАБУ та проводитиме аудит роботи Бюро.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук, за результатами засідання Комітету ВРУ з питань протидії і запобігання корупції, повідомив його секретар, лідер «Народного контролю» Дмитро Добродомов.

«За законодавством,  при НАБУ, створеному рік тому, має діяти комісія, що проводитиме аудит його діяльності.  Комісію представлятимуть три  члени: по одному від Парламенту, Президента та Уряду. Її висновок, за результатами аудиту, може бути однією з підстав для звільнення директора НАБУ. Тож повноваження дуже суттєві і ми, як профільний Комітет, зацікавлені, щоб кандидат від ВРУ був чесним та незаангажованим», – написав Добродомов.

За словами депутата, подавати свою кандидатуру на відповідні посади може будь-хто, хто вважає, що йому до снаги така робота.

«Закликаємо громадські організації до 1 грудня подавати своїх кандидатів до нашого Комітету, на сайті якого  будуть оприлюднені усі умови для участі у конкурсі», – додав Добродомов.

Опубліковано в Суспільство
Четвер, 08 вересня 2016 10:10

Криза попсової антикорупції

А тепер давайте серйозно.

Зараз – той історичний момент, коли медійна боротьба з корупцією сягає занепаду.

Боротьба з корупцією з допомогою публікацій у ЗМІ – жанр, котрий починає переживати кризу.

Безумовно, це ефективний спосіб налякати корупціонерів – засвітити схему, сколихнути громадську думку. Без цього ніяк, це альфа і омега.

Але цього не достатньо.

Журналістські розслідування, при усіх потугах їх авторів до об'єктивності, проводяться за своїми законами. Це – закони агітації та пропаганди. Вони фундаментально відрізняються від механізмів роботи правосуддя.

А саме правосуддя має ставити крапку. На жаль, воно крапку не ставить, нема таких прецедентів, коли резонансні розслідування закінчуються обвинувальними вироками, котрі вступають в силу.

На жаль, сьогодні "розслідувальництво" захопилося саме собою. Яскраві сюжети, великі зарплати, громадська увага. Тим не менш, значна частина (не всі, не всі) журналістів та інших професійних діячів орієнтовані на короткостроковий ефект, і не думають про справжній результат.

Починається виродження.

Закони агітпропу, виявляється, боляче б'ють по самим "викривачам". Через ту саму призму, через яку вони у кращі часи звикли дивитися на об'єктів своїх розслідувань, подивилися на них. І виявилося, що призма – криве дзеркало, достатньо грубий та необ'єктивний інструмент.

Приміром, багато викриттів базувалося на тому, що когось бачили разом у неформальному спілкуванні.

Або що хтось отримував великі доходи за не зовсім з'ясованих обставин.

Або в складних соціальних умовах хтось здійснював покупки, достойні доларових мультимільйонерів.

Або заповнював декларації з неточностями.

Виявилося, що ТОЧНО ТАКІ САМІ явища притаманні для багатьох "антикорупціонерів", "розслідувальників" та "викривачів".

Номінально притаманні.

Якщо дивитися формально, а не в суть речей.

Будь-якій з глуздом людині очевидно, що корупціонери та викривачі – це різні категорії, різна публіка. Але тепер уже остаточно ясно, що самою лише медійністю корупцію не побореш. Потрібно починати розуміти більш глибокі речі. Вивчати механізми права, студіювати закони, принципи розслідування та суду. Ставати з публіцистів, продуцентів текстів та відеосюжетів – прагматичними правозахисниками. Відкривати для себе багато речей, котрими колись нехтували. Займатися самоосвітою, шанувати наукових авторитетів та вчитися успішних практиків.

Це – наступний рівень осягнення, перехід від поп-антикорупції до орієнтації на результат, до побудови державних механізмів.

Хтось до цього не готовий?

Тоді його з'їсть криве дзеркало.

PS Будь-які збіги з поточними подіями випадкові. Вірю у своїх молодих колег і довіряю)

 

 

Опубліковано в Політика

Додаткова інформація